Самому собі
Коли про чорне
Кажуть – біле,
Коли про квітку
Кажуть – стигле,
Коли про святого
Кажуть – злодій,
Бо думки про совість
Зараз не в моді.
Коли змішались
Океан з небом,
Коли зчепились
Червоне з чорним,
Коли білий сніг
Заляпався кров’ю,
А пісні про щастя
Поїлися моллю.
Коли тобі кажуть:
„ Мабуть, то так треба ”
І руки криваві
Підносять до неба.
Де правда – де кривда
Вже не розпізнати,
Хоча це тобі
Бажалось би знати.
І коли келих
Ти п’єш на руїнах,
Знай – перед тобою
Наша країна:
З порубаним лісом,
З затоптаним лугом,
Із автомата
Застреленим другом,
З усмішкою вбивці
В плямистій формі,
Що зірку змінив
На тризуб на пагоні.
Як втямив то вийди
Мовчки зі строю,
І не декларуй
Замусолені ролі,
Не треба овацій,
Просто встань і піди,
Бо знову діждешся
Якоїсь біди.
І вже якщо встав
До гартованих грат,
Хай буде тобою
Вдоволений кат,
Нехай і йому
Буде досить роботи,
Війна не буває
Без крові і поту.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Нас скільки хотіли
Топтали і гнули,
І вміло здуривши,
В болото упхнули.
А хочеться бурі,
А хочеться вітру,
Чи стане нам сили
Піднятись на битву?
07.91 / 07.93 / 07.95