Пробудження
Світлій пам’яті мого діда
Евтушка
Василя Матвійовича
(1892–1984)
Приспали всіх
колись,
І я, мабуть,
заснув .
Чи солодко було,
чи я моливсь,
Давно забув.
Чи хто будив,
чи сам устав,
Згадать ніяк
не можу,
Чи хто переді мною
став
Та відволік сторожу.
Чи може хто прийшов
В той сон,
що до світанку,
Із року в рік
дзеркалив день,
Що схожий був
на той же сон.
І той, який прийшов,
зрихлив засохлу душу,
Та й посіяв
настирний сумнів.
Все, що було проспав,
тепер згадати мушу.
Чи зараз солодко,
чи я молюсь?
Боюсь,
що ні!
Бо в тій чужій
небесній вишині
Примхливі ангели
співають не мені.
Бо не для мене
їх муркотна млява пісня
Про сон,
що стелеться туманом до колін.
Вони ж речуть,
нанизують намистом:
Уклін,
Уклін,
Уклін ...
Вставай,
вставай товаришу і ти з колін,
Вставай,
допоки дух іще жевріє,
Вставай,
допоки тінь мятежна Гамалії
Іще ширяє
вольними степами,
Вставай,
вставай,
піднімуться за нами ...
А може
й ні.
І в нашій любій,
милій стороні,
Як і раніш,
співатимуть по спинах нагаї.
Всім буде досить нам, до ніг
і босих душ,
колючої стерні.
Приспали всіх
колись,
І я, мабуть,
заснув.
Чи солодко було,
чи я моливсь,
Давно забув.
А вже нові оракули
Співають: „ Люлі - люлі ”
І для гвинтівок нОвих
Ллють модерні кулі.
травень 1994