У золотої і дорогої печаль в очах така бездонна. І чай холодний у гранчатій склянці… І клямцять пальці на затертій клаві слова кохання, що вмирає…
Наливши в каву беладонни, ти посміхнешся сонно, сонно. І зникне образ у вікні, яким ти марила чи снила і зникне мрій "пропаща сила». І стане блюдце серед столу. І буде вибір –«так» чи «ні»…