Прогулянки останньої розпука...
Липневий дощ шаманячи дзвенить,
Настирливим потоком лиже руки,
Щоб щем утрати зменшити мені.
Нехай хоч він тепер зі мною плаче, —
Вам незнайома туги гіркота: —
Напевно, та, що поруч з вами, — краща ...
Від здогадок удвічі біль зроста.
І зайва ця солодка хвиля млості,
Що вчасно заважає геть піти, —
Не чути слів, невимушено просто
Промовлених: — "Пробач... та відпусти"...
Ловлю я струмінь жадібно губами,
Краплину за краплиною лічу!
І знов мені за поцілунки з вами
Здаються ніжні дотики дощу...
19.07.2010
*** — Зауваження та виправлення помилок вітаються, тому що я росіянка і не вивчала українську мову.)
Моя версия на русском http://www.proza.ru/2010/09/27/291