Лагідне небо... Легіт м’яко куйовдить шовкове волосся. Осінь… Просінь на сконі холодного ранку в сіни заходить...
На синьому ґанку - білі жоржини в букеті залишив хтось, чиє ймення зірки промовляють...
Серце тріпоче як злякана птаха. Тіло в полоні солодкої ніги, ніг під собою не чую –
«Коханий, ти був так близько, так близько, Жаданий, чом лише квіти залишив на спомин?» -
Тиша у відповідь... Тиша та в комин ніжний сочиться димок від пачулі...