(уривок з оповiдання "Осiння мелодiя")
Роман стояв на задньому майданчику автобусу і задумливо дивився у вікно: він любив осінь. Його кохання народилося восени. Раптом юнак почув знайомий голос. Він рвучко обернувся:
- Вікторія Дмитрівна!
- Роман?! – щиро зраділа молода вчителька. – Рада тебе бачити! Як ти? Навчаєшся десь?..
Роман дивився на неї й не розумів, про що вона питає. Тільки боявся - а раптом вона зникне, розтане, мов міраж? І, сам не знаючи чому, приховував радісну посмішку - він відчував себе нестерпно щасливим. І яка різниця, що він так невлучно відповідає на її питання.
На наступній зупинці Вікторія вийшла.
- Це твій учень? – запитала її подруга.
- Колишній.
– Дивний якийсь... не балачкий.
Вікторія знизала плечима:
- Потрібна я йому! У хлопця своє життя.
Автобус рушив, віддаляючи її від жадібного погляду юнака, що з тугою знову припав до вікна.