Побажай мого тіла, очей барвінкових. Побажай мого серця, душі і волосся. Побажай усього, що іще не збулося. Та розбий оцей лід, ці химерні окови, що мене так тримають ще міцно в Чужині...
Нині я та й спромігся уголос озватись. Промовляю забуті любовні закляття. Вже бузок розпустився і біле латаття розгорнуло пелюстки, вже годі ховати нашу спрагу кохання, кохання
О, нині у чужиннім краю я тебе заклинаю, викликаю з джерел, із підземного гаю, витинаю на чорному полі червоним: "Мавко рідна, як палко, як ніжно я кохаю тебе, я кохаю...”