І слів нема і дух перехопило, ожили образИ, обрАзи та разом все постало перед зором:
і зоране не плугом поле, і ця стерня прикрита снігом, і ми в одвічнім бігу,
зникомі бранці Світу...
***
Світліє коло, краєвида мало,і літа мало та й зими замало аби вмістити намистинки жита,
якими ворожила: "жити, жити"... Що буде потім нащо те питати, коли є хата, олівець, мольберт і стерте від чекання підвіконня...
***
Цей падолист, ця загадана повість, погляд в свічадо води та туману.
Я не розтану як марево сиве в леваді, я все зберу, поскладаю до ладу,
сяду у човник, торкнусь лепехи,
може востаннє, а може, а може...
а може і ні...
***
Твій текст такий глибокий та тендітний як діти, що народжені в Любові...
В любистку викупані бісенята, лягайте!
Годі вже гасати! Кохання час для мами вашої і тата...
І знов рядки? І знов розплата?
Не бійся! Цього вже не буде!
Бо спить у буді пес Сірко
і Кіт дрімає на канапі...