Господи, звільни моє серце з неволі!
Відпусти його в бурхливо-синій океан любові,
Наповнений рожевими світанками
Нестерпного блиску першого погляду щастя,
Невимовно-тужними вечоровими покликами прощань,
Сивими туманами світлої печалі.
Цей океан куйовдиться, гуркоче та бурлить
Під вітрами надій та тривожно-радісних передчуттів,
Стихає, грається, хлюпочеться сміхом закоханих,
Розливається безмежним спокоєм пересичених пестощів,
Та раптом знову здіймається смарагдовими валами
хвиль пристрасті,
Блискає грозовими хмарами ревнощів та гніву,
Зі страшним ревищем накочується на берег,
Із піни знову народжується для когось
богиня Любові,
А когось тягне на погибель в темні глибини
Незбагненно прекрасна русалка…
Боже, вихлюпни мене зі скляного
Акваріуму буденності та суєти в море!
Бух! Пакет з водою вислизнув і вдарився
Об розпечений асфальт.
В паруючій плямі тріпочеться золота рибка…