Тихіше. Зупинися.
Кричи повільно і з паузами на коми та крапки. Тебе мають зрозуміти глядачі. І головне показуй усе, що відчуваєш. Зрозумій, сьогодні ти відіграєш роль людини.
Зачекай.
Я висуну тобі трохи претензій. Жменя скарг у твоє обличчя не буде зайвою. Я так гадаю. Тому стій мовчки. Ворухнешся, зірвешся, чи ще щось, вилетиш за двері як та нещасна, яка протирала дірку у стелі, змиваючи з неї свою кров. Чому саме на стелі? Це тебе не стосується. Мовчки, терпеливо чекай своєї черги та бенефісу.
Ні, зовсім ні.
Я тебе не ненавиджу. Я тебе виховую. Ти єдиний хто залишається живий від моїх "виховувань", тому терпи. Коли я помру, ти зможеш покласти свою ненависть мені у труну, та поховати її разом зі мною. А поки що, я дозволяю тобі дарувати її моїм вухам та очам. Головне, САМЕ головне, не чіпай нічого що знаходиться у зоні грудей.
А поки що тихіше. Зупинись.
Та будь ласка, з комами.