№1 Сонячний зайчик телепортувався через скло вікна вставленого без деревяної рами у стіні і обмазаного по краях глиною з конячим навозом.Сонячний зайчик коротенькими приставними шажками промацав портрет вождя народів здригнувся відскочив, немов пірїнка дикої гагари на дрібненьких хвилька ?то потопав ?то виринав ?по складках вишитих бабусею Феклою білих рушниках? за якими в кутку на полочці стояла ікона Спасителя і ікона Матері Бога .Сонячний зайчик на якусь мить, може на декілька хвилин, завмер ,немов віддаючи шану, потім перемістився на Зоїну повіку пройшовся туди сюди, ухопив за длінні закручені повіки намагаючись підняти, не вийшло, немов відсапуючись відступив на невеличкого Зоїного носа ,поліз через маленькі носові дирочки, відкрити защіпку зсередини на повіках .Зоя здригнулася ,почухала носа ,він злякано пригнув, Зоя смачно потягнулася, вигнувши, як кішка своє худеньке тіло в поясниці ,відкрила праве око ,гілка дерева Білого наливу, немов карти таро показувала длінноносу страшну істоту ,не руської національності з ручкою-пером у правій руці, у другій тонка ключка ,підтягувати солому, але без язичка, а немов длінна длінна швайка, що дядя Адам різав білого кнура Паць-пацю.Зоя злякалася відкрила ліве око рвучко встала .Прислухалася, з кухні лунав голос дядька Гната- сьогодні 4 січня 1932 року усього 8 років, як помер Ленін, а у владі засіли пани простим людям немає пошани, деруть з нашого брата 3 шкури. Подумать, що цей колгосп, все одні помисли і небажання до роботи, все від того що організовуються насильно, тому все в колгоспах гниє, бо кожний працює не на себе ,а учора Сергій Несмачний голова колгоспу, сказав .що бригада ЦК КП(б)У, що працювала внас, за час своєї роботи не добилася будь-яких зрушень в хлібозаготівлі, тому відкликати бригаду ЦК КП(б)У з села та використати її в других селах району,а нам увалять Чорну дошку. Ах жалко вернувся б Нестор Іванович , уся би Україна встала .Зоя слухала ,,а сердечко немов соловейко вранці раненько затьохкало і чомусь стало страшно, немов увечері у темній хаті одній , коли думаєтся що всі примари з усіх сторін підкрадуются до неї і сердечко так само швидко калатає...
№ 2
Задрижали вікна в хатині Зоя подумала, це велика залізна птиця, яку дорслі називають аероплан .Впав на кухні стілець і почула як батько сказав- усе на вулиці НКВД. На дворі стояв гуркіт неначе сіла стальна птиця . На столі задзявкали мідні кришечки зоїних чорнильниць .Зоя кинулась до вікна ,зупинився грузовик із нього вистрибували червоноармійці, за нею зламавши кущ червоних порічок ,повернувши вліво ,зупинилося друге авто із нього почали вистрибувати чоловіки у цивільному одязі ,але з гвинтівками, двоє з наганами .Вона кинулася до батька . -Тату!-повернувся до неї весь блідий.Усі дядьки спішно закурили і кожний заховався за димовою завісою, а очі в пол.
Дядько Никифор казали був монахом у Київі запально дістав із-за пазухи натільного креста і підняв .
-Братове помолимося в послідню хвилину.
Живіт поплив донизу через вірьовку в полотняних сірих штанях, голова з залисиною встав в углу до полу припав зі стоном.Батько підсадив лізь на піч і сиди тихенько.
- Заступися за народа Ізраілевого!- стукаючи лобом помазану глиною долівку протяжно причитав дядько Никифор другом углу, синія хрипів і повалився набік.
А машини стукали на подвірї молотками моторів. Всі крім Зої знали життя закінчилося
Тонкою волосатою гадюкою потягнулася рука з широчезого рукава з крестом , .
Підняв бліде обличчя.Мертві протухші очі, неначе у смаженої риби полізли доверху , текли сльози, крест добре бачили не всі , хтось тільки сіро білу пластину , хтось ярку зірку, хтось чорну бездонну яму.У монаха у роті все злиплося язик ,небо, зуби, губи .Губи зробилися фіолетовими осінніми дубовими листями, шелестіли слова псалмів святого письма ,заметушилися і раптово ,як лунатики зупинялися по щоках лився піт ,дорожками весняних струмочків, тряслися руки і коліна , а стіни ,як твердиня інтернаціонала. У двері загупали прикладами гвинтівок .
-Відчиняйте, ви оточені!-Батько обвів усіх очима ,немов прощався і тяжко піднімаючи ноги пішов відкрив защіпку і рвучко відступив назад , двері відчинилися і забігли два червоноармійця, за ними рвучко зайшов командир, червона фуражка червоні галіфе темно-синя гімнастерка коричнева іноземна портупея через два плеча в руці кривий маузер дуже навакцовані чоботи .В нього було чисте поголене обличча, як у безбородого узбека Хаюма, що утік від баїв із Фергани і прибився до Домни у якої хата на краю села , зайшов безшумно витягнувся і застив підняв гологу і переводив добрі сині очі з одного на другого. .
-- Готово? -запитав і зразу сам відповів коротко, голосно, почти крикнул:
-- Готово.
И знову завмер. Тільки очі с колющими крапочками зінниць , с г острым
стіклянным блиском були неспокійні.
І у других, що зайшли, очі такі самі самі -- І
склянні, горящі і гостро набиті напругою.
-- Выводите первую пятерку. Я зараз.
Не спішно набив трубку. .
-- Я с вами-- дивиться.
Він військовий перший раз працює з чекістами. Батько помовчал, знітився . Наділ черний
полушубок із собак ,які декілька років жили на цвинтарі та наводили на всіх жах, доки одного дня загризли кульгаву бабу Парамоновну так її звало все село, від малого до великого , після того випадку батько переловив собак за три дні силками, зідрав шкури, віддав Йоахиму Цвіку, всі у селі звали його Йоця, відро овесу і бутилку кользяної олії ічерез 5місяців забрав пошитого і покрашеного чорного ,як у гетьмана Скоропадського кожуха, длінновуху чорну шапку. Закурив.Батько високий нагнувся ,коли виходив.- В голові бухає ,тіки б скоріше і дальше від хати, Зою прикрив лахміттям, тільки б не помітили ,опір не чинити, тікати будуть ,гнатися ,покинуть хату..ні пустять червоного пітуха .На подвірї двоє чекістів ,посовітувавшися подали команду грузити заарештованих ,на кузов грузовика і везти для слідства організованої групи кулацько-попівської до районного відділу ЧК. В камері окрім них було близько 26 чоловік і жінок. Високий побитий оспою грузний Рилошко в тулупі и папахє сутулився біля стіни. На стінах вогняні пухирці ламп.
. Скоробагатько натягнув шапку за вуха . Закрив лоб и наполовину очи. Дивився під ноги. Сірі квадратики плітки їх немов нанизали на нитку і тягнули. Вони повзли Скоробагатьку під ноги і він почав навіщось рахувати-Два-чотири ..шістьнадцятьНемов удар кувалдой відкрилися двері.-Скоробагатько на допит.Пішов до дверей зліва охоронник гвинтівка на перевіс, ех що, буде лівою рукою за гвинтівку від себе штовхнув погляд перевів на охоронника заглянув у душу, через широко налякані очі, побачив тільки бездонний страх ,- він відкриває всі двері .Червоноармієць, що б зберегти рівновагу подався вперед, і разом Скоробагатько наклонивши голову потягнув на себе і лобом розтрощив у щент , переносицю ,ще щось захрустіло ,немов миша, у кицьки Катерини у зубах .Гвинтівка зосталась в руках, а охорнник відвівши убік 2 коліна ,як кріль, після удару за вухами мягко повалився набік, Друзі ви вільні вигукнув Єфрем ,ніхто не шевельнувся і дивилися мимо нього. Прогримів грім серед ясного неба, чекіст стояв у дверях з маузером у руці , другого пострілу Єфрем не почув.Что сволочи? Кому еще?-загупало багато чобіт в коридорі. Усі зека впали на бетонний пол закривши голову руками.....