Диво
(Картинки з життя)
В день християнського свята Благовіщення сталося ДИВО.
Закоренілий язичник лицезрів образ і удостоївся дотику Святої Діви Марії.
Багато читав і чув про подібні чудеса в Святих землях, в Україні, так і по світу. Зокрема, багато хто розповідав, що відчував присутність, чи навіть дотик різних святих, до кого в той час звертались під час молитв. Образ Спасителя на хмарах бачила велика група вірних, під час паломництва в Палестину. З останніх мені відомих – явлення Діви Марії двум дівчаткам біля струмка, який потім став цілющим. Це, здається, сталося в Карпатах.
Читав і не вірив...
А дарма...
***
В ранні години на метро «Либідська» завжди багато народу. Трудовий інтелігентний люд давно звик до товкотнечі. Взаємні штовхання з усіх напрямків майже всі переносять терпимо і спокійно, або хоча би - удавано спокійно. Всі помаленьку дріботять, віддавшись волі стихії і чекають, коли ескалатор, як взимку снігоприбиральна машина підгребе їх, і вкине у підземне царство метро.
Удару в потилицю я не чекав. Всі травматичні контакти з оточенням звичайно не піднімалися вище плечей. Я вже відкрив рота для виголошення експромтом якоїсь злої тиради, повернув голову і... На мене, з висоти баскетболіста Американської Національної Асоціації, дивились блакитні очі Діви Марії...
Метрову статую Діви Марії тримав на плечі вусатий дядько. Біля нього знервовано метушився, наскільки дозволяв простір, молоденький священик. Від здивування я трохи, як то кажуть – «тормознувся», порушивши усталений рух натовпу. Натовп ззаду напирав на дядька. Права нога Діви під білосніжним платтям вдруге націлилась мені в голову. На цей раз я вже був напоготові і відхилився від «святого» дотику, різко прибравши голову. Спасіння приніс ескалатор, який нарешті відірвав мене від «святої Діви» і звільнив від «благодаті».
Ось, власне, і все.
Кажуть, чудес не буває.
Ще як бувають.
Просто не всім щастить їх побачити і, тим більше, бути учасником.
Мені, таки, пощастило.
До цих пір болить за вухом.
Україна, Київ, квітень 2006