Зачепити тему графоманства мене надихнуло перечитування авторських рукописів, що великим потоком надходять до видавництва, в якому я працюю.
Найбільше вражає мене те, що сьогодні всі, чи майже всі, мешканці України вважають себе письменниками.
Люди чомусь думають, що заримувавши "Тебе" "Мене" - ти неодмінно маєш видати збірку поезій, чи написавши бодай сяке-таке оповідання - увійти до літературної когорти.
Воно ще якось так-сяк виглядає, коли вправляються у писанні молоді люди. Ще можна зважити на їхній вік та пошуки власного "Я".
Та, на жаль, люди стають дорослими, навіть літніми, і от настає момент, коли вони починають писати й писати, вважаючи себе геніями письма, вони нишпорять у пошуку видавців по різних видавництвах і пропонують свої твори, і чомусь їм, графоманам, буває найважче відмовити, сказати, що краще б вони виховували дітей, чи там внуків, а не писали...
Але сірість є дуже активною, навіть дещо агресивно активною, на противагу талантам, і ось цю графоманію, дивись, уже надрукували, а достойний літератор залишається поза увагою...
Графомани - люди впертої натури, якщо їм не вдається вломати видавця, вони видають книги власним коштом, а ще шукають різні шпарини, щоб проникнути до літератури...
Я заглянула до тлумачного словника, і ось яке означення графоманії та графоманам там знайшла:
Графоманія - хворобливий потяг до писання та письменництва в осіб, позбавлених літературного хисту.
Графоманія як принцип природного відбору в літературі
Графоман - той, хто має потяг до писання, письменництва.
(Одним словом, графоманія - то хворобливий потяг...МАНІЯ)
Та от, прочитавши замітку, я подумала: А, може, я несправедлива до графоманів, і вони необхідні в літературі, як валовий продукт, щоб на фоні їхньої писанини геніальні твори яскраво вирізнялися????