«URBAN NATURE»
Пісня весни.
Весна почалася рано. Трошки більше ніж за тиждень розтанув сніг. Весняне сонце в блакитному небі майже висушило землю. Люди миттєво пороздягались. Прогноз погоди з усіх каналів пророкував тепло і обговорював тему загального потепління клімату Землі.
Я зі сміхом включився в цей процес і настирно рекомендував знайомим, в цьому році засадити городи Бататом – солодкою картоплею. Клімат потеплішав і колорадський жук його не їсть.
Неначе все так би і йшло, але щось в цій весняній істерії було не так.
Вийшов на природу, став приглядатися і прислуховуватись. Сонце, чисте небо, теплий вітерець... Галділи на тополях, в старих гніздах Граки, узгоджуючи з сусідами свої кордони на шмат дерева і кусок неба. Снували по ще зовсім голих, без листя, кущах Великі Синиці, вишукуючи, чи не залишилось чогось їстівного під корою. Все, неначе, по-весняному звично.
Стоп.
Синиці...
Синиця не співає Пісню Весни.
«Ті-ті-тю. Ті-ті-тю. Ті-ті-тю», – засвистів я, що на їх мові означає – «Весна прийшла».
«Ті-ті-тю. Ті-ті-тю. Ті-ті-тю».
Я настирливо висвистував, виконуючи замість Синиць, їхню природну міссію. Помітили. Почали шугати круг мене по гіллякам, крутили голівками, дивлячись на мене то одним, то другим оком і явно дивувалися.
«Фіть-фіть-фіть. Фіть-фіть-фіть». В перекладі з пташиної мови, це мало б значити: «Подивіться, подивіться, мабуть, він не сповна розуму».
Я все свистів про Весну, а вони все дивувалися, навіть не збираючись порадіти зі мною і уславити народження нової пори року.
На ранок другого дня захмарило. Надвечір повіяло холодом. Потім випав сніг, що ще полежав стільки, скільки йому забажалось. Ото ж бо так, не склалось з Весною.
Що ж, вдягаймось тепліше і трошки зачекаємо, поки якось ранком, розбудить нас за вікном, щорічна Пісня Весни, у незмінному виконанні Великої Синиці, яка ніколи не робить помилок у своїх прогнозах.
«Ті-ті-тю. Ті-ті-тю. Ті-ті-тю».
Тоді вже точно – Весна прийшла.