«URBAN NATURE»
Історія життя звичайної свійської качки.
Історія дивних доль людей писалася, пишеться і буде писатися завжди. Я ж хочу розповісти Вам історію життя однієї звичайної свійської качки, що жила в нашому дворі.
Не знаю, чому доля так жорстоко обділила її здоров’ям. Може гріх батьків, чи щось сталося в ранньому качиному дитинстві - нам то невідомо, бо до нас вона потрапила з базару. Мій старший син, що ще з дитинства цікавився і трепетно відносився до природи, підрядився допомогти продати курчат. По сусідству торгували каченятами. Серед табунця був один, як-то сказати по-людському, з припадками. Чи то з переляку, чи з якоїсь іншої причини у нього раптом витягувалась шия, голова закручувалась «петлею» відомого в історії льотчика «Несторова». Мабуть, від болю воно починало верещати і носитися, все зносячи на шляху. Назвати це «рекламним шоу» для успішного продажу крячаючого товару було важко. Хазяїн хотів уже скрутити йому голову, а син пожалів і випросив.
Підібраних хворих пташок у нашому домі побувало немало. Добре, коли якогось голуба чи кільчату горлицю вдавалось виходити. Коли ж ні, то завжди це було хоча і маленькою, а, все ж, дитячою трагедією. Бувало, пропаде голуб, а сину кажеш – «полетів», чи – «дівся десь»...
То ж сказати, що новий квартирант приніс радість в дім, буде неправдою. Але коли вже приніс... Посадили калічку у велику пташину клітку, водичку поставили, комбікорм для курчат у баночку насипали. Сидить собі, їсть, п’є, кряче – наче і нічого. Періодично, наче ні з того ні з сього, з ним ставався отой, уже описаний раніше припадок. Тільки-но воду пив, купався, а ось уже та мокра голова влізла у комбікорм. І вже не каченя, а якесь опудало з крученою шиєю носиться по клітці, тикаючи дзьобом у все, що попадеться на шляху, і, спотикаючись об що прийдеться. Я досить жаліслива людина і мені важко було сприймати ті жахливі картини нещастя живої істоти. Мабуть, попередній хазяїн був правий, коли хотів вмить покінчити з тими муками. Я ж і курей ніколи не різав... Терпів я деякий час, а потім, після чергового припадку, вирішив припинити знущання долі природнім шляхом. Шлях для вирішення проблеми я вибрав, як мені здавалося, найпростіший.
По сусідству з нашим будинком, в підвалі п’ятиповерхівки, вже багато років, процвітала популяція котів, що спеціалізувалася на голубах, які зліталися на водопій, на вічних калюжах нашої вулиці. Мені багато разів доводилось спостерігати з вікна кабінету як звичайні полювання, так і навчання кішками молоді. Робили вони це досить спритно і продуктивно. Голубів вистачало, колонія процвітала. Їм то я і вирішив віддати каченя. Я був впевнений, що з поставленим їм завданням вони справляться швидко. Підніс поближче до котячої групи і кинув у траву заліпленого комбікормом монстрика. Кинув, і пішов собі у своїх справах, стараючись приглушити муки совісті і забути.
Хвилин через п’ятнадцять вертаюсь додому. Ще на підході до «мисливських угідь» чую відчайдушне істеричне крякання. Забувши про все, що надумав раніше, біжу на допомогу. Що ж за картина відкрилась переді мною! П’ятеро розгублених котів охопили півколом ... ні, не брудного калічку, а хороброго красеня, з розправленими крильцями, що то відступав, то зненацька розвернувшись наскакував на кота, що був ближче всіх. Схоже було, що ошелешені хижаки були шоковані і не знали як діяти. Від голубів подібного опору їм отримувати не доводилось. Я не засумнівався ні на мить. Підскочив до нього. Він же кинувся мені до рук, і затих з калатаючим серцем, остаточно виснажений. Немає слів, щоб описати все, що я передумав, коли ми верталися додому. Здавалося і все, та це тільки половина історії.
Повернулося хоробре каченя до своєї клітки, яка знаходилась у моїй вуличній майстерні на другому поверсі серед інструментального безладдя, залізяччя і дощок. Попереднє речення написане, як опис інтер’єру, де буде зіграна друга частина п’єси.
Припадки продовжувались у звичайному не контрольованому режимі. Ми змирилися, сприймаючи все, як батьківський хрест, по відношенню до дитини. Звичайно, годував каченя син. Одного разу приходжу з роботи, заходжу в майстерню, підходжу до клітки, а каченяти немає: син забув зачинити дверцята. Пропало! Шукав де тільки міг. Немає! Вже зібрався йти. Раптом чую, серед вертикально наваленого дерева, ледь чутний писк. Каченя висіло на шиї, застрягши головою у розвилці перехрещених дощок і ледь дригало лапами. Скільки воно так висіло, звісно, ніхто не знає. Може кілька годин, а, може, і зранку. От мука на нашу голову! Вкинув я його, знесиленого, у клітку, та й пішов. Думав – до ранку пропаде. Та сталося диво! Думаю так: висіння за шию і смикання нещасного каченяти поставило на місце шийні хребці і розкрутило покручені жили, що, можливо, були причиною припадків, бо з того часу вони більше не повторювались. Якісь пориви закрутити шию були, але то було схоже на звичку – припадок має бути, але його чомусь немає. Здавалось, каченя саме дивувалось, що симптомів більше немає.
А далі – проза. Якщо раніше спостерігалась помітна затримка росту, то тепер, як-то кажуть, як на дріжджах. Їсти почав, гарно рости, вагу набирати. З часом знахабнів на пташиному дворі. Півня, хазяїна двору, заскубав. І все у нього сталося. Точніше,.. у неї, прийшов час – нестись почала. Ніхто її не чіпав. І прожила б героїчна качка довго і щасливо, як у казках пишуть, якби на ноги не впала. Що сталось далі, - самі розумієте, - могла б просто пропасти.
Така от історія життя звичайної сірої свійської качки, яка, як каже класика, пройшла вогонь, воду і мідні труби, достойно дивлячись долі в очі, і вижила, незважаючи на неймовірно жорстокі удари долі.
Ілюстрація – скульптура московського художника-коваля Валентина Воробйова «Качка».