С украинского (Идёт старушка)
Бабуленька идёт по той дороге.
Всё как обычно. Как тогда, давно…
Остановилась. Разболелись ноги.
Здоровье было, где теперь оно?
Опять пошла… Вдруг из виду пропала…
Тропу рассвет снежком припорошил.
Куда же ты? Я ждать уже устала.
Фонарь горит, никто не погасил.
Моя бабуся! Старшенькая мама!
Хоть след, хоть тень, хоть образ свой верни!
Какими передать смогу словами
Боль о тебе, что жмёт по эти дни.
Ни травки без тебя весной не всходит,
И молодым ума не добежать.
Куда же ты? Твоя наливка бродит,
И узелочки семечек лежат.
Ну, космос, ну, компьютер, нуклеины.
А твои сказки, а весна в садах?
Так по частичке, крошке Украина –
Уходит следом, Боже мой, куда?!
Хоть обернись! Побудь ещё немножко!
Ещё есть время, поздно, только всё ж
Сверни домой с той беленькой дорожки.
Вот наш порог, ужель не узнаёшь?
Ты не заходишь. Померла, сказали.
Тогда был май, теперь зима пришла.
Зашла бы, что ль, умылась я слезами.
Утерла бы… Куда же ты пошла?
Бабуленька идёт тихонько к двери.
Кто знает, как зовут её и чья…
А я гляжу в окно, чтобы поверить,
Что, может, это бабушка моя.
***
Ліна Костенко. Iде старушка
Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.
Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать.
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна -
іде з тобою, Боже мій, куди?!
Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?
Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...
Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.
Оригинал я взяла у Татьяны Столяренко-Малярчук http://www.proza.ru/2010/10/22/1510