Одного ранку прокинутися, відчувши зміни: від найменшої волосини до пальців ніг,
лежати, наслухаючи себе – дивне враження – все ще бачити, та вже ніде не бути.
Чути – машини шинами, як ножами, розрізають їм перший – для мене останній сніг,
чути – радіо ловить душі в сіті_чоловік
душ приймає. І ти, Бруте? Брод на бутер намащує, варить каву – половину турки для себе, а пів – мені, боса по зимній плитці в білій льолі поволі -
паломництва віковічні … ні бажань, ні жалю, ані пам'яти – збайдужіння здивоване - хто всі ці люди довкола? Ні золотого серпанку святошного, ні коляди в січні –
…а посічені пальці… не болить, бачиш, а ти, дурненька, боялася, не пече усміх Господній лагідний, і дорога кицею лащиться, і - ні звуку… першого ангела – паперового - саджала на праве – дитяче - плече – то останній візьме тебе потім за ліву, Серце, – старечу – руку.