2009 рік. Після вдалого всеукраїнського PR-туру з «Ефіопією» Сергій Жадан публікує книгу «Лілі Марлен», другу за цей рік. Щоправда, вона укладена як збірка вибраного – і лише 10 нових поезій письменника з ексцентричною підназвою «Лесбійки» увійшло до неї. Ця підназва неоднозначно вказує на те, що загальновизнаний оспівувач міських звалищ, нетрищ і завулків взявся за тему нетрадиційного кохання.
Якось-то (давно-давно) мене надто вразив фільм німецького режисера Райнера Вернера Фасбіндера «Кулачне право свободи», в якому розповідалось про одностатеву любов, і не стільки зверненням митця до такої слизької теми, скільки його розповіддю про пристрасті, що вирують у міжлюдських стосунках, про меркантильність посеред коханців в інтимній сфері, про зраду, про любов, любов у широкому розумінні цього слова, коли немає значення чи чоловік любить жінку, чи чоловік чоловіка, чи взагалі розглядається любовний трикутник: чоловік-чоловік-чоловік.
У той час (глибокого радянського застою) ренесансні побудови кадрів і античні постаті чоловіків у гей-клубах виглядали певним протестом до усталеної моралі й зашкорублих звичаїв. В момент виходу на екран (1975 року) цей фільм був революційним, він був викликом усьому традиційному, узвичаєному,
виглядав певним гімном свободи у людському соціумі, так само, як і інший Фасбіндерів фільм «Гіркі сльози Петри фон Кант», що досі вражає своєю відвертістю порядне товариство.
Проте сьогодні у нашому пострадянському просторі звернення до теми одностатевої любові звучить більше екстраваґантно, ніж революційно. І якщо Фасбіндер оповідав про любов між людьми, чоловіками чи жінками, так би мовити, зсередини любовних стосунків, описуючи кожен нюанс пристрасті, зради, заглиблюючись у підсвідомі бажання, комплекси, жалі, то Жадан береться відтворювати зовнішній шар цієї любові, певною мірою її привабливість. Несподівано, і навіть епатажно звучить заключна фраза у вірші «Жінки» (єдиному з-поміж десяти, що прямо присвячений лесбійській любові): «Ось саме тому я її люблю, як тільки жінка може любити жінку». Адже до цієї фрази у даному творі поет витончено і глибоко за допомогою поетичного слова розповідає про «повітря» нерозуміння, що утворилося між коханцями в процесі стосунків, про непорозуміння між ними, про страх близької розв’язки взаємин... Якби не остання фраза «... як тільки жінка може любити жінку», можна сміло подумати, що у поезії йдеться про звичайне кохання між чоловіком і жінкою. Але такий вже Жадан літератор – він любить парадокси...
У інших дев’яти віршах «Лесбійок» Жадан розповідає про те та се, наприклад: як жінки чистять килими, як жінка фотографує дерева, як жінка курила бельгійський тютюн. У цих віршах жінка розглядається як особистість, як постать, як предмет натури, з якої списує свої образи поет. Жадан розповідає про світ очима жінки, саме так, як він вважає, могла б побачити його жінка... Проте автор це розповідає з позиції чоловіка, як чоловік собі уявляє, що саме і як бачить жінка. В цьому є певний зміст – в поезії виникають проекції, перспективи на нашу дійсність, і тому письмо Жадана наділено особливим поглядом. Його вірші звучать неординарно, і образи, що він захоплює у тенета свого вірша, показують реальний стан речей. І тому наше життя, побут, кохання постають під призмою його неординарного світобачення.В цьому сенсі, а саме з позиції розвитку творчості Жадана, звернення до теми нетрадиційного кохання вказує на те, що він як автор сучасних поезій стоїть на певному творчому роздоріжжі.
Про це я говорила у відгуку про «Ефіопію» (http://blog.i.ua/community/662/285193/0 ). І цей вибір перед Жаданом стоїть мабуть тільки у виборі теми, зовсім не у царині
естетичних пошуків. Тут його напрямок однозначний – це шлях Майстра. Про це свідчать рівень його нових поезій. Уже в «Ефіопії» вбачається новий досконалий і вишуканий Жадан. Але рамки старих тем: отих міських нетрищ, немитих готелів, забитих барахолок, таємних доріг наркоділків стали замалі для нього як митця. Тому на сьогодні найактуальнішою проблемою для Жадана у його творчості, як на мене, є проблема вибору теми. (Тут може простягнутися широкий діапазон: від філософських трактатів до пошуків у царині підсвідомості.)
Ще хочеться звернути увагу видавців на те, що хоч книги Сергія Жадана сміливо можна видавати обсягом у 10 віршів, і вони будуть розходитись межи людьми надзвичайними тиражами, та його талант – є національним інтелектуальним скарбом України, а не машиною для здобування прибутків.
© Риженко Тетяна,2009