«Ми помрем не в Парижі»… - написала Наталка Білоцерківець. О, так, ми помремо в іншому місці… можливо, це буде наша заквітчана вербовим цвітом батьківщина, в якій биті запилюжені шляхи ще й досі відділяють її від цивілізації.. «Какая разница??!... – скажеш ти ,- де помирати: чи у весняній прерії (до речі, надії на те, що в прерії я коли-небудь помру, теж мало!) … , чи там серед інківських космодромів у Перу (теж не важко зрозуміти, що версія померти посеред перуанського космодрому геть зменшена до величини чорної цятки у всесвітньому міжзоряному просторі)?…»… Все випадає на те, що я помру в своїй хрущовці серед купи мотлоху і книг… одна з яких, між іншим, про Париж… (Вона так і називається «Париж» і містить безліч творів всесвітніх майстрів слова про це вічне місто)… Так, колись я марила Парижем (так само, як і кожен із нас – хоча мрія, скажу відверто, геть неоригінальна, примітивна й дещо заяложена!)… Цю книгу про Париж подарувала мені подруга (її вже давно немає у цьому світі… вона десь поміж ангелів… і , між іншим, померла тут , а не в Парижі)… Отож, і я помру тут, у хрущовці, серед старого мотлоху і книг… «О, скільки книг?- скаже хтось, зайшовши провідати мене перед відходом у небуття, - Для чого стільки?»… Люди, а ви думаєте, я знаю для чого мені стільки книг??!, які я щораз гортаю, читаю і перечитую… Можливо, щоб померти серед них…Бо все одно… «ми помрем не в Парижі»… Париж закрите місто для нас… Це місто не виправдовує наших сподівань на нашу присутність у ньому… Це місто лише наша неоригінальна, примітивна й заяложена мрія… Там вічна комендантська година для мешканців хрущовок і торувальників битих запилюжених шляхів нашої неозорої батьківщини, що так віддаляє її від цивілізації… Париж – це пісня недоспівана (наша)…
Якось один дивак із Інтернету написав мені у скриню повідомлення (можливо, переплутав із кимсь іншим, а можливо, - пожартував…): I invite you to Paris! I* ll show you the real dreams! Thanks pretty friend…
Oh, my pretty friend!!! - який же ти дивак! Я все одно помру не в Парижі, я залишусь нидіти тут , у своїй хрущовці, серед купи мотлоху і читаних-перечитаних і недочитаних книг…
© Тетяна Риженко, 2010