СІРОМАНЕЦЬ
Він належав до породи тих чоловіків, що прочитавши «Три товариші» Ремарка чи «Степового вовка» Гессе, повсякчас хизувалися своєю освіченістю, особливо посеред дівчат. Он, мовляв, який я пабубійко, не просто «давай у койку», а розкажу тобі про сіроманця, його нелегке відлюдне життя, я, так би мовити, вовк – романтик, самотній відлюдько, пожалій мене, застели ліжко, можеш сплести з сухих волошок мені вінець, а тепер підсувайся поближче й ми с тобою полетимо в країну мрій, чуттєвих бажань і вічної спокуси...
І дівчата, зазвичай, велися на такі витребеньки... Сказати по правді, він не був надто пристрасним у ліжку, проте умів романтично обставити те плотське злягання... Дівчині було приємно слухати його млосні оповідки, адже він був таким ніжним, тактовним, відповідав на кожен порух палким поцілунком...
Закінчивши справу, він завжди чемно дякував дівчині, неначе випив смачної кави чи з’їв який кренделик. «Дякую, голубко, було неперевершено...», - казав він пошепки, затим нишком одягався, цілував дівку у вухо чи плече й тихенько зачиняв за собою двері...
На ранок йому ставало щораз соромно після таких любовних походеньок, і він намагався забути ті соромітні пестощі, а коли назавтра стрічав ту дівчину на вулиці, то вітався наче нічого не сталося і вдавав байдужого, а інколи й казав щось неприємне, образливе, щоб вона, бува, не понавигадувала собі казна-що з того нічного інциденту. Дівчат це ображало, й вони більше не зустрічалися з ним. Та його це зовсім не бентежило, він відсторонювався від цієї справи, забиваючись все глибше у холодно-сіру шкуру самотини, й продовжував ідентифікувати себе з вовком.
Це було вигідно йому – заховатись повністю у світ внутрішніх переживань, відділитись від довкілля, ототожнити себе із звіром, що голодний рискає глупої ночі й виє на місяць.
© Риженко Тетяна, 2010