Ты на плечо мне руку не ложи.
Движенье это к месту только в танце.
Доверье — зверь пугливый, убежит.
Он любит тихий холодок дистанций.
Он любит время. Дней и лет отсчет.
Он странный зверь, он любит даже муку.
Он любит расстояние и разлуку.
Не любит – сразу руку на плечо.
Во всех садах, в сонатах соловьев,
Он слышит шаг укромный браконьера.
Ловушки ждет от взгляда, и от слов,
И наш спектакль ему уж не премьера.
Души людской замОк, охрана, дверь!
Красивый зверь, и плохо без него живется.
Но звать его не нужно, ты поверь.
Коль сам придет - уже не отшатнется.
Лина Костенко
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра — звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.