На фото: Марія Мадай із села Велятин тримає у своєму господарстві дві буйволиці. Фото зроблено в корівнику перед вечірнім доїнням
***
Карпатськими буйволами на Закарпатті називають популяцію копитних, котра прижилася в селі Велятин Хустського району. Їх колись розводив поміщик, великий любитель екзотики. За переказами, буйволів завезли ще за часів хана Батия, у ХІІІ столітті. Їхня батьківщина — Кампучія, В’єтнам, Індія та Північна Африка.
— Багато літ між селами Хустського і Тячівського районів точилася суперечка за право називатися буйволячою столицею України, — каже голова сільської ради Велятина Наталія Лойка. — Бо їх більше ніде в Україні не утримують.
Почесний титул закріпився за Велятином. У кращі часи на сільських обійстях жило 300 буйволів. Тепер же найбільше стадо на Закарпатті — 16 буйволиць і один бик. Інші або вимерли, або потрапили під ніж.
Вечоріє. Вулицями Велятина з пасовища повертаються чорні, товсті, з гострими рогами буйволи. Допомагаю господині, 58-річній Марії Мадай, загнати у двір двох буйволиць. Жінка принесла у відрі сиру картоплю, густо притрушену кукурудзяною мукою. Бере чисте відро, стільчик, сідає доїти 9-річну Жульку. Та дає зо шість літрів молока. Хазяйка підсідає до 5-річної Котики.
— Мій нянько мав 100 буйволів, — Марія Федорівна витирає спітнілі руки об крайчик фартушка. — Коли вони грілися в калабані, здалеку здавалося, що в болоті чорна хмара сидить.
Важко доїти? — запитую.
— Буйволиці до себе підпускають тільки того, хто за ними доглядає, — відповідає хазяйка. — Це вам не корова. Дуже вередливі — як із першого разу не злюблять господаря — не даватимуть молока. Тоді її відразу перепродують.
А чим годуєте?
— Вони невибагливі: їдять сіно, зелене листя та свіжоскошену траву. Полюбляють ласувати яблуками — це для них делікатес. Буйволи дуже добрі. Погладьте їх! Не бійтеся!
Марія Федорівна каже, що за буйволами треба доглядати, як за малими дітьми:
— Восени завжди наказую пастухам не пускати тварин до болота. Після купань у холодній воді, як правило, хворіють на нирки і температурять.
Заходимо до хати.
— Подивіться, яка густа сметана з буйволячого молока, — перевертає півлітрову банку господиня. — Не випадає, — трусить у руках. — Виделкою можна їсти. Зараз свіжого молока наллю.
Воно жирне, ніжне і легке. Смачніше, ніж коров’яче чи козяче.
— Буйволиця дає до десяти літрів молока на день. Із нього виходять дуже смачні кислячок, сир і бринза. Молоко корисно пити дітям і старцям. Кажуть, що виводить радіонукліди, лікує виразки й інші хвороби. Чорнобильці записуються до мене у чергу, щоби купити літру-другу. Тепер це великий дефіцит.
Буйволів не крадуть?
— Важать півтонни — винести неможливо. Та й пастухи за ними пильнують. На відміну від кіз і корів, буйволи тримаються купи.
А чому корову не тримаєте?
— Та я своїх буйволиць ніколи не проміняю на корову чи козу, — відповідає запально. — Мої — простої породи. У селі ще є болгарські, ті дають більше молока — до 12 літрів.
Буйволи обожнюють купатися в калабанях. Колись у Велятині було кілька водоймищ, але років 20 тому мочари почали висушувати. Пасовища розпаювали. І буйволи почали вимирати. Без паші й теплих болотистих ванн вони не можуть і півдня прожити.
— Дуже люблять приймати грязеві ванни. Із води їх хіба за роги витягнеш, — продовжує Марія Федорівна. — Тепер буйволів женуть у Тису. Одного разу вони річкою попливли в сусідню Сокирницю. ”Хлопців” шукали. Ото пастухи намучилися!
У селі тривалий час не було буйвола-запліднювача.
— Не кожен хоче утримувати його — дуже грізний вигляд має, — пояснює господиня. — Але тепер є молодий бичок. За візит буйволиці до нього платять 100 гривень. Телиться вона раз на три роки, а виношує маля десять із половиною місяців. Хороша молода буйволиця п’яти-десяти років, яка вже тричі мала телят, коштує більше тисячі доларів.
Вирізали все стадо
На Закарпатті раніше тримали сотні буйволів у селах Сокирниця, Крайниково, Боронява, Стеблівка Хустського району та в Кричовому на Тячівщині.
— У Стеблівці за радянської влади була колгоспна буйволяча ферма. Із Болгарії та Азербайджану завезли 80 племінних телиць, — пригадує голова сільради Велятина Наталія Лойка. — Від колгоспу вимагали молока високої жирності. Стеблівчани хитрували: змішували жирне буйволяче молоко з піснішим коров’ячим. А після поділу та розпаювання колгоспу все стадо пустили під ніж. На околиці села меліорували пасовище з баюрами, мочарами — і буйволи виродилися. У Велятині ситуація теж критична. Буйволів пора заносити до Червоної Книги.