Мова
Мати родюча в муках гріховних
Ранком сповила дитя.
Лагідне сонце, колос пшениці
Міцно її обійма.
Воля і степи, доля і річки -
Хрещені того дитя,
І серед ночі, Українською Мовою,
Дівчинку Бог назива.
Очі зелені, чорнії брови,
Довга, гарна коса.
Ніжна, співоча, лагідна Мова,
Зростала, та не сама.
Праворуч – Польська, ліворуч – Російська
і Білоруська сестра,
Але не довго дитинство тривало,
Доля шляхи розвела.
Над долею Мови, хмари густіли,
Сестри кров’ю залили.
Біди й негоди, горе та злидні,
начебто стерли Мовоньку рідну.
Митці українські Мову тримали,
Натхненням надію давали,
Франко і Тичина – пісні їй співали,
Віршами її напували.
Роки незалежності – країна нова,
сльози та біль знала вона.
Тернистим шляхом наша Мова ішла,
Що буде далі, Бог тільки зна.
Була собі дівчина Мова…