"Уночі до нас можуть прийти й убити"
62-річна Зузанна Скакандій із закарпатського села Середнє місяць тому виграла мільйон гривень у ”Телефортуні”.
Питаю в перехожих бабусь, де живе жінка, яка виграла мільйон.
— Від центру вам ще треба пройти зо два кілометри. Там, під лісом, біля циганського табору живе, — показують у далечінь.
Зупиняю автівку. Водій підвозить під самі ворота пані Зузанни. У дворі гості — місцеве телебачення записує інтерв’ю.
— Я ніколи не думала, що можу зірвати джек-пот, — зізнається господиня. — Дуже хвилююся, бо, знаєте, через ці гроші всяке може бути. Уночі до нас можуть прийти й убити.
Хто? — запитую.
— Та хто-небудь, — знизує плечима.
Жінка каже, що не може заснути вночі вже місяць — відколи виграла той ”клятий мільйон”.
А ви його вже хоч отримали?
— Та ні, де там! Нам сказав Петро Мага, ведучий ”Телефортуни”, що треба зачекати, — каже стурбовано. — От і чекаємо вже місяць.
А на що потратите?
— Не знаю, я ще нічого не маю. Розділю між дітьми.
Ігровий білет коштує три гривні. Купує їх 20-річний онук Олександр, а заповнює пані Зузанна. Кілька разів випадали виграші, але невеличкі — то три, то п’ять гривень. На ”Телефортуну” до Києва їздила зі своїм чоловіком Михайлом Касинцем, 78 років, та Олександром. Коли дізналася, що виграла мільйон, трохи не зомліла.
— Чоловік швидко підніс нашатирний спирт, — згадує, поправляючи зачіску.
В очах заблищали сльози.
Чому плачете? Радіти треба, ви ж стали мільйонеркою.
— Не треба мені того мільйона, — відмахується. — За нього здоров’я собі не купиш. Бачите, в мене чотири ноги, — показує на милиці. — І не фотографуйте мене. Не хочу. Я по-домашньому вдягнена і без зачіски.
Скількох дітей маєте?
— Трьох. Старшій Марії вже й не пам’ятаю скільки років, бо народилася дуже давно. Середущому сину Сашкові — 39, а молодшому сьогодні виповнилося 30.
Діти з вами живуть?
— Ні, всі мають свої сім’ї, живуть окремо. Правда, в нашому селі.
До розмови приєднується чоловік пані Зузанни.
— Ви знаєте, який я щасливий? І то не через ті гроші, що моя баба виграла. Просто вона — найкраща у світі. Дуже роботяща, добра, чуйна, — хвалиться. — Ходить на милицях, але тримає всюди чистоту. Винесу їй маленький стільчик у квітник — вона і порпається в землі.
Перед хатою справді красивий, доглянутий квітник. У дворі — виноградник.
— Я вино роблю, — каже чоловік. — Але не п’ю.
Михайло Касинець розповідає, що й він колись був мільйонером.
— У 60-х роках я працював на золотих пісках на Колимі, — згадує. — Там заробив мільйон карбованців, але поклав їх на ощадкнижку, і всі гроші пропали. Але встиг купити ”Победу”. У мене першого на Закарпатті була така машина.
Тут на подвір’я забігає молодиця й починає кричати на пані Зузанну. Мовляв, знову будете труситися і вночі не спати.
— Що вам сказав Петро Мага, забули? — питає. — Ні з ким не розмовляти, нікого на подвір’я не впускати — жодних камер, фотоапаратів, жодних журналістів!
Хто це? – запитую.
— Та це наша невістка Оксана, — махає рукою чоловік. — Ніхто з дітей не переймається грішми, лиш вона.
Пані Зузанна після невістчиної істерики розплакалася. Пошкандибала до хати шукати краплі від серця. Через 10 хвилин виходить на подвір’я знову. Сідає на дерев’яну лавку.
Із паном Михайлом живе 18 років.
— Це мій другий чоловік, — каже після невеликої паузи. — І я в нього теж друга жінка. Він із сусіднього села, з Кібляр.
Зузанна Скакандій каже, що вони чекають Петра Магу.
— Тоді у Києві на передачі Петро обіцяв приїхати до нас в гості знімати щасливу сім’ю, — розповідає. — Минулого тижня не зміг, бо в нього жінка мала народити. Напевно, приїде наступної неділі.
21.07.2006.
P. S.: Ця жінка вже, на жаль, померла. Але чи була вона щасливою?