На фото: Моніка Русин, сестричка Івана Русина, яку він убив.
***
У ніч на 18 листопада 2009 року у закарпатському місті Свалява сталося потрійне вбивство. 19-річний Іван Русин зарізав свого батька 46-річного Михайла й матір Анжеліку, 40 років. Потім убив і сестру 7-річну Моніку, яка кричала з переляку.
Курорт Свалява за 70 км від обласного центру, тут живуть 17 тис. людей. Наступного дня вбивство обговорювали в кожному магазині. За тиждень подія обросла плітками й чутками.
Родина Русинів мешкала в одній половині двоповерхового будинку по вул. Партизанській, 6, у мікрорайоні Бистрий.
— Мирно жили, дружно, ніколи не сварилися, — згадують сусідки Світлана та Ганна. — Міша у столярному цеху працював. Анжеліка — продавщицею у продуктовому магазині ”Турист” у центрі міста.
— У бакалійному відділі, — додає 52-річна колега Валерія Йосипівна. — Ніколи не запізнювалася. Завжди була привітною, доброзичливою. Щоранку, як прийдемо на роботу, пили разом каву.
— Анжеліка скаржилася на своїх домашніх? — запитую.
— Ніколи й нікому! Які в неї могли бути скарги? Чоловіка мала благого, як ягня. Він і її любив щиро, і дітей. Сина Івана називала Йоником. Шукала йому десь роботу. Монічка цього року в другий клас перейшла, навчалася ще й у музичній школі. Хотіли купити малій піаніно. Моніка часто приходила на роботу до мами. Така спокійна дитина, симпатична. Малювала, ліпила тваринок із пластиліну. Ось її один малюнок, — дістає із шухляди аркуша, на якому намальовано червоних та жовтогарячих рибок, зелені водорості.
— Моніка була схожа на маму, — кажуть інші продавщиці. — А Йоник білий, як покійний Мишко. Він тихий був, боязливий.
Дівчинка навчалася у свалявській школі N2.
— На останньому святі до Дня вчителя Моніка була сонечком, — зітхає директорка Оксана Лемак.
— Така була доброзичлива, життєрадісна дівчинка, — говорить Жанна Желізняк, класний керівник Моніки. — Дуже обдарована. Малювала, вчилася в музичній школі, відвідувала гурток із вишивання. Перша з однокласниць навчилася вишивати хрестиком. Йоник двічі на тиждень забирав її зі школи.
Криків у ніч убивства сусіди не чули. 20 листопада родину поховали.
Усі Русини, крім Івана, святкували день народження у жовтні. Михайло народився 2-го, Анжеліка — 7-го, Моніка — 13-го. Іванові 20 років виповниться 30 листопада. Його заарештували. Слідство очолює підполковник Ігор Вагін з обласної міліції.
— Драма розігралася опівночі, — розказує. — Підозрюваний пояснює, що ним керував якийсь внутрішній голос, який говорив: якщо не вб’єш своїх батьків, то вб’ють тебе. Перебував у стресі. Старші його заспокоювали. Першим убив батька. Той лежав на дивані на кухні. Мати з донькою почули, прибігли. Потім порішив матір. Відрізав їй палець, зняв обручку, забрав мобільний телефон, золотий ланцюжок. Каже, що сестричку не хотів убивати. Збирався забрати її з собою. Але мала кричала, противилася. Підозрюваний вліпив її топірцем, а потім ножем у серце влучив. Злякався крові. Утік у ліс. Там переночував, а вранці повернувся додому. Там його і затримали. Обіцяв показати, де викинув топірця і ножика. Він нормально дає покази. Постійно питає, що йому за це буде. Зараз лише відсотків на 70 усвідомлює, що вбив. У перші дні цього не розумів, поводився дивно. Зараз шкодує, плаче, кається.
1 грудня Іван проходитиме психіатричну експертизу.
У коридорі Свалявського райвідділу міліції плаче жінка в чорній хустці. Це бабуся Івана Русина.
— Я не знаю, що з ним сталося. Сказав мені, що йому хтось приказав убити батьків через якусь Олю. Він насправді добрий. Дуже любив сестричку. Моніка хотіла піаніно. Так він на папері малював клавіші й так учив її грати. Ходив до церкви. У Бога вірив. Я простила йому.
Жінці дозволяють на кілька хвилин побачитися з онуком. Вона кидається йому на шию, гладить по голові.
— Іванку, Іванку! — ридає. — Що ти наробив? Убив батька й матір, а сестричку ж міг залишити жити! Іванку, Іванку!
Русин невисокий, худорлявий, ясноокий блондин. Одягнений у світлий светр, осінню куртку, напівспортивні штани і зимові чоботи. Сльози не котяться по обличчю — застигають на повіках.