И скажет мир:
— Ты крохотка во мне.
Ты свет и боль в тяжелом урагане.
Твоя любовь, как явь в бредовом сне
И вера — у наивности на грани.
Что можешь ты содеять, совершить,
Дитя ранимое, для Мира, для Колосса?
— А я могу всего лишь бросить жизнь
Истории кровавой под колеса.
Хоть знаю я: Ей это не впервой.
Но все ж, насытившись, захочет непременно
Вино по кругу, а не кровь рекой
Пустить за здравие людей и всей Вселенной!
Ліна Костенко
І скаже світ:
— Ти крихта у мені.
Ти світлий біль в тяжкому урагані.
Твоя любов — на грані маячні
і віра — у наївності на грані.
Що можеш ти, розгублене дитя,
зробити для вселюдського прогресу?
— Я можу тільки кинути життя
історії кривавій під колеса.
Хоч знаю: все це їй не первина.
Але колись нап’ється ж до переситу!
Захоче випити не крові, а вина
за щастя людства, за здоров’я всесвіту!