Три музи одного хореографа
Танец — постель, на которой не стыдно обнажить свою душу.
Була друга година ночі. В своїй квартирі спав Хореограф. Сьогодні він був сам і ніщо не могло порушити його сну. Його прекрасне втомлене тіло теж відпочивало, в нічній тиші відчувалося лише його легке дихання, але раптом її розірвав різкий телефонний дзвінок. Хореограф спочатку вдавав, що не чує цього неподобства, але, схоже, той, хто телефонував вирішив випробувати його терпіння. Нарешті Хореограф здався, піднявши слухавку.
- Слухаю, -роздратовано відповів Хореограф.
- Доброї ночі,- відповіли йому приємним низьким голосом,- вибачте, що потурбували в такий пізній час.
- Що вам потрібно,- втомлено відповів Хореограф.
- Нічого надзвичайного, мені потрібно лише, щоб ви погодились на одну спокусливу і дуже вигідну пропозицію.
- Слухайте, ви навіть не представились, дзвоните серед ночі, та ще й розповідаєте всілякі дурниці. В мене був надзвичайно важкий день, і менше всього мені зараз хочеться слухати вас з вашими пропозиціями!
- На вашому місці я б не поспішав робити таких необдуманих висновків. Я ніколи не пропоную нічого двічі, і тим більше ніколи не нав’язуюсь! Мені відомо, що ви любите азартні ігри. Я теж хочу запропонувати вам гру, виграш в якій не залишить вас байдужим. Правила гри доволі прості: ви прийдете завтра о десятій, сядете як завжди до знайомого круп’є. Він видасть лише три фішки: зелену, білу і червону. Ви маєте право зіграти три гри, ставлячи в кожній лише одну з них. Якщо ви виграєте, повірте мені, приз буде просто приголомшливим! Це все, чекаю вас завтра…
В телефоні почулися короткі гудки.
Хореограф не міг заснути до самого ранку, думки його не покидала ця пропозиція, і він вирішив будь-що піти до казино сьогодні.
Цілий день він уявляв, що станеться сьогодні в казино, але жодна з його найсміливіших думок не могла проникнути за залізну завісу таємниці.
Рівно о десятій він переступив поріг казино.
Його вже чекав як завжди привітний і усміхнений круп’є. Не говорячи жодного слова, він видав три фішки- червону, зелену та білу. Все розгорталося так, як йому розповіли вночі. Напруження Хореографа зростало. Круп’є це помітив і нарешті заговорив.
- Ви маєте право на три гри. Кожного разу ви ставитимете по одній фішці, якщо виграєте- про приз вас попереджали. Що ж, приємної гри. Вашою ставкою буде…
- Зелена, - кладучи фішку сказав Хореограф.
- Як вам буде завгодно!
Незважаючи на помітне хвилювання, Хореограф без зусиль виграв.
Круп’є лише посміхнувся:
- Я ні хвилини у вас не сумнівався, мої вітання, вас чекає законний виграш. Прошу слідувати за мною.
Вони вийшли із залу і попрямували довгим ледь освітленим коридором.
Приміщення куди привели Хореографа було просторим і величним. Навкруги були старовинні меблі зеленого кольору, які здавалися темно-смарагдовими в приглушеному світлі. На столі у високій вазі стояв букет квітів, а в темнішому кутку кімнати хтось грав на роялі.
Раптом двері відчинились. На порозі стояв невисокий чоловік років п’ятдесяти.
- Приємно, що ви таки завітали до нас, хочу вас запевнити, що ви ні на хвилину не пошкодуєте про своє рішення. Що ж, ваш приз!
Музика стихла, і до Хореографа вийшла дівчина. Вона була надзвичайно красива, зі смарагдовими як у кішки очима і довгим каштановим волоссям.
- Це і є мій виграш? - ледве вимовив Хореограф.
- Так, але це не просто дівчина. Вона- одна із муз мистецтва. Її звати Терпсихора. Якщо ви добре пам’ятаєте міфологію, вона- покровителька танцю, яка любить увагу, красу та розкіш. Маю вам сказати, що з нею ви проведете тиждень, після чого вона повернеться сюди. Не більше і не менше- рівно тиждень. Я думаю, ви зрозуміли, що у вас ще два вибори попереду, але в будь-якому випадку якщо ви зупинитесь на Терпсихорі, вона принесе вам неймовірну славу. Запам’ятайте мої слова. Ну що ж, це і все. Ще раз вас вітаю і бажаю приємного тижня.
В тілі Хореографа піднімалась хвиля бажання. Це було дежавю, Хореограф відчув цей потяг, тільки поглянувши в її очі…Вони сіли в таксі…
Цілу ніч вони, закутавшись одіяло, розмовляли на балконі, пили запашний чай і розповідали цікаві епізоди зі свого життя. Він насолоджувався дівчиною, кожним її рухом, жестом, навіть тим як елегантно вона тримала цигарку в довгих пальцях кольору слонової кістки.
Наступного дня він показав їй свій зал і вони довго, аж до вечора танцювали. Коли вийшли із залу, було вже за північ. Хореограф з музою йшли парком, раптом Терпсихора зупинилась, він подивився в її очі і все зрозумів без слів. Вони опустились на траву, м’яку, запашну і таку ж ніжну як шкіра Терпсихори. Це був найпрекрасніший танець в його житті, єдиними глядачами якого були лише мовчазні ліхтарі в парку.
Коли вони піднімались в ліфті, Хореограф помітив в її волоссі маленький листочок. Трепетно забрав його і ніжно її поцілував, подумавши, що хоче, щоб цей тиждень тягнувся вічно.
Але ось він і закінчився. Хореограф прокинувся на світанку, але Терпсихори поруч не було, лише невеличка записка, в якій була подяка і прохання пам’ятати про те, що вона принесе неймовірну славу, якщо Хореограф обере її.
Після роботи Хореограф знову поспішив до казино. Все той же круп’є зустрів його приємною посмішкою.
- Радий вас вітати сьогодні. Думаю ви приємно провели цей тиждень, судячи з вашого погляду він був неперевершеним. Ну що ж, часу в нас не так багато, отже ваш вибір…
- Я думаю, що це буде біла.
Це була прекрасна ставка і Хореограф знову виграв.
- Фортуна до вас привітна. Мої вітання! Прошу слідувати за мною.
Вони знову пройшли тим самим коридором, але цього разу зайшли до іншої кімнати. Це була величезна зала з дзеркальною підлогою, масивними кришталевими люстрами та величезними вікнами з такими ж кришталевими вітражами. В Хореографа навіть на мить перехопило подих від такої розкоші. Раптом перед ним постала дівчина. Вона була дуже тендітною, з довгим волоссям кольору шоколаду та глибокими чорними очима. ЇЇ зовнішність була доволі простою, але невідомо чому вона так притягувала до себе погляд.
- Цю музу звати Кліо,- звернувся до Хореографа вже знайомий йому чоловік,- в міфології вона покровителька розуму. Якщо ви виберете її, перед вами відкриється безмежний світ пізнання. Серед всіх муз вона наймудріша. Цінуйте її, і вона ніколи вас не зрадить.
Хореограф і муза їхали в таксі. Вони під’їхали до ресторану. Кліо граційно вийшла з авто і Хореограф тільки помітив, настільки вона тендітна і мініатюрна в легесенькому платті.
Протягом вечері вони багато спілкувались, це було невимушено, але разом з тим Хореограф був вражений, глибиною думок і суджень своєї нової знайомої. Після, вони довго гуляли містом, заплутаними вуличками і великими проспектами, накупили купу смішних дрібниць. В той вечір Хореограф був, здавалося, найщасливішою людиною в світі.
Тиждень минав, а їм було настільки добре, що вистачало лише погляду, щоб зрозуміти один одного.
Та на жаль і цей тиждень минув.
Хореограф із жахом чекав останнього дня, коли він мав розпрощатися з Кліо. Він вже більше не хотів ігор в казино, не хотів нічого, лише бути поряд з нею. І ось цей день настав. Прокинувшись вранці, він так надіявся її побачити, але його чекала лише записка.
- Що ж, ось ми з вами і востаннє зустрілися!- сказав круп’є ще здалеку помітивши Хореографа,- бачу Кліо вразила вас найбільше, але почекайте, ви ще не бачили третій екземпляр!
Хореограф поставив останню червону фішку і знову виграв.
Не встиг круп’є нічого сказати, як в залі погасло світло, але через секунду воно спалахнуло на сцені. Увімкнули гучну музику, і просто перед ним з’явилась остання муза.
- Це муза пристрасті- Ерато,- почувся знайомий голос за спиною, - не простий тягар випав на ваші плечі, це одна з найпримхливіших муз, настрій якої зміюється занадто часто. Але будьте певні, якщо ви приділятимете їй належну увагу, вона піднесе вас на п’єдестал чуттєвої насолоди! Якщо ж хоч раз їй щось не сподобається, вона залишить вас назавжди. Що ж, забирайте свій приз!
Ця муза не сподобалась Хореографу, але він не подав виду, не знаючи, що вона прекрасно все зрозуміла. По дорозі в автомобілі вона багато розмоляла, розпитувала Хореографа про його професію, чим надзвичайно його втомила. Приїхавши додому, він сказав, що в нього був важкий день і поспішив до ліжка, залишивши Ерато на самоті. Так пройшло два дні. Ця муза почала відверто дратувати Хореографа, але їй навіть вдалось переконати Хореографа, що вона вміє танцювати, і коли він нарешті взяв її з собою до залу, дуже пошкодував про це. (Він знав чому). Хореограф був безмежно радий, тому що мав їхати зі своїм колективом на конкурс. Коли після довгого прощання з музою переступив поріг, Хореограф з полегшенням зітхнув.
Конкурс закінчився і Хореограф повертався додому. Дивна річ, але він раптом зрозумів, що сумує за Ерато, за тим як вона розмовляє, прокидається вранці, сумує за музикою якою вона слухає, навіть за тим, як вона гладить його кота Генерала.
Коли він нарешті повернувся, було дуже пізно. Трохи постоявши під під’їздом Хореограф піднявся на гору. На порозі його зустріла Ерато. Не говорячи ні слова він палко її обійняв і все злилось в шаленому танці пристрасті. На підлозі горіли свічки і тіні граційно відбивались на стіні. В той момент вони були одним цілим, але водночас такими різними як лід і полум’я, чорне та біле- Ерато стояла перед ним на колінах, підносячи Хореографа на п’єдестал…
Ранок зустрів його холодним мовчанням. Хореограф знав, що сьогодні має попрощатися з Ерато, але на столі не було звичної записки. Він підійшов до вікна і побачив як муза повільно йшла до таксі.
В цей же момент пролунав телефонний дзвінок.
- Сподіваюсь ви провело чудово ці три тижні, шановний пане Хореографе,- говорив все той же голос, - пам’ятайте, що ви маєте зробити вибір, але в будь-якому випадку він буде правильним.
В телефоні почулися короткі гудки…
А тепер пані та панове, зробіть свої ставки: яку з муз обере пан Хореограф але пам’ятайте, вибір має бути лише один!