Присвячене тим, хто готовий подолати тисячі кілометрів.
Двері голосно грюкнули за нею, вона не вийшла – вилетіла. Вже на ходу вона намагалася застебнутися, але неслухняний синій шарф постійно заважав це їй зробити.
«Ай! Іде воно все…», - подумала про себе вона і вийшла з під’їзду. Холодний, морозний нічний вітер дихнув на неї своєю свіжістю. Холодом пробрало аж до кісток. Вона натягла рукавички на свої змерзлі руки і засунула їх глибоко в кармани куртки.
Під’їхало таксі. Як же довго вона його чекала.
«Аеропорт», - скомандувала дівчина і відчувши тепло обігрівача стягла шапку та шарф. Стало дуже тепло і комфортно, голова помаленьку сповзла на бік і на її сонному обличчі з величезними віями почали відбивалися вогні нічного міста і шосе.
Літак уже прибув. «Де він?», - крутилось в голові, а очі поспіхом шукали знайоме обличчя.
Нарешті помітила. Це була струнка, мужня, висока статура, яка сліпо вглядалася в бік підїзджаючих таксі.
Вона підійшла впритул.
«Ти», - тихо, ледве чутно для двох промовив він, підхопивши її на руки. Вже не було різниці, що на вулиці продовжував дути не менш холодний вітер, що шапка і шарф залишились в машині, бо вони були разом, нарешті разом…
Таксі здавалось повзло, як в уповільненому фільмі.
«Куди ми їдемо?», - це питання стояло глухо в очах обох молодих людей. Але одночасно писалася й відповідь – «Там де будемо вдвох».
Готель на окраїні міста, адміністратор, ліфт, сходи здавались якимись тьмяними, бо в цілому світі їх було лише двоє.
«У мене є подарунок», - нарешті порушив тишу він, коли вони опинились в номері. Він акуратно дістав з сумки чудесний тоненький перстень і одягнув на пальчик на її тоненьких, все-таки замерзлих руках.
Вона піднялася і поцілувала його ще холодну від морозу щоку замість звичного дякую.
«Ти замерзла, може чаю?», - запропонував хлопчина.
«Мені треба йти, вже пізно.», - якось нерішуче відповіла вона, але підійшла до нього і багатозначно заглянула в його чорні очі.
«Не йди…», - вже стишеним голосом прошепотів він, притиснув до себе дужою м’язистою однією рукою, а інша пристрасно пройшла від поясниці до шиї, в той час як очі так і залишалися одні напроти інших піднімаючи якесь одвічно вічне питання. Вона опустила очі, обхопила його своїми ручками за шию і прихилила голову до його серця, яке вже ледве всиджувало на місці. Він підхопив її на руки, ніжно поцілував в носика і посадив на ліжко. Символічним рухом він наказав мовчати і спустився до її ніг. Терпляче та турботливо він зняв її взуття, сів поруч. Вона боязко торкнулась його шиї рукою і відразу ж прилинула до його уст. Руки обох почали хаотично рухатися тілами. Блуза з ґудзиками почали піддаватися натиску хлопця – ще мить і вона злетіла геть на підлогу так само як і решта одягу… Губи, руки, шиї, груди, спини, животи – все злилося в єдиний клубок, який час-від-часу змінював свою форму. І лише приглушене світло нічників підступно спостерігало двох закоханих.
Нарешті їм стало душно. Він піднявся привідкрити балкон, а вона поспішила в душ.
Душ освіжив її і привів до рівноваги. Але в кімнаті стало прохолодно – махровий рушник, яким було обгорнуте її тіло, не обіцяв ніякої теплоти, бо сердитий морозний вітер добряче дув всередину.
«Холодно», - поскаржилась вона, сівши на край ліжка. Він підсунувся ззаду, ніжно поклав її на спину і почав розгортати рушник, немов дитина розгортає подарунок. Балкон так і залишився відкритим, але її тіло постійно було в полоні його обіймів та поцілунків до самісінького ранку, доки яскраве ранкове сонце не засліпило їм очі.
«Кохаю. І завжди буду з тобою», - сказав він на світанку, міцніше обійнявши її та притуливши до себе.
А по її щоці потекла така невчасна сльоза, яка нагадала про тисячі кілометрів, які їх розділяють що день, що місяць, але не на цих канікулах.
08.09.2010р.