ЛИСТ ДО КВІТКИ МАРГАРИТКИ*
Будь-ласка, не сприймайте все буквально, крім побажань, що Вам надсилав на протязі останнього місяця. Слова мають різні значення, але писав я справді щиро. Я просто шаленів від нашого віртуального спілкування, від “запаху осінньої меланхолії” -- так Ви називали свої враження від мого вірша — від “музики в тунелях метро” і “сенсу невимовлених слів”. Це нагадувало мені класику минулих століть. Нічого не знаючи, хто Ви, не пам'ятаючи звідки з'явився номер, лиш чув голос юності і якоїсь зосередженості в сказаному. Фантазія стала вибухати потоками вулканічної лави з нутрощів моїх. Сам почав боятися отого внутрішнього і його відносності і боятися того, що в наступному message, яке отримаю від Вас, вкажете на двері мені до виходу з країни мрій. Я боюсь Вам набриднути! Хоча рідко задумуюсь про наслідки перед вчиненим. Пишучи лист, лише надіюсь на прихильне ставлення Квітки Маргаритки або просто на її дружбу.
Ну і що, що в мене вища освіта, я все одно ще вчусь, вчуся писати складати речення, малювати твори, вчуся ходити в музеях творчості улюблених авторів. Та мої самостійні стежки розстелились зі вступом до ЛДАУ через вимушений випадок ще й при тому я одночасно поступив у ТДТУ ім. І. Пулюя, а про це й не здогадувався. Ні один, ні другий універ не був саме тим ВНЗ, якого понад усе хотілося, але тоді, в сімнадцять років, ніхто не штовхнув мене піти спробувати на дотик клямки аудиторії ЛНУ ім. І. Франка на факультет журналістики.
Минуло п'ять з половиною років, залишаюсь дитиною дошкільного віку, правда, вже з дорослими амбіціями. Багато чого здобув, багато чого втратив. Ну і нехай! Тільки не знаю, чи зробив хоч один крок до наближення здійснення мрій. Я ж запитував по-серйозному Вас, що краще: прагматизм чи романтика. Чи варто бути послідовним і практичним у діях, чи робити так, як закликає серце і душа? У мене почуття сильніші за свідомість, вони спонукають завжди обирати друге. На жаль можливості слабші від бажань, але ніколи, ніколи не втрачав віри в майбутнє.
Може це сентименти? Нє-а, ну... не вповній мірі, десь на 30 відсотків. Я досить товариська людина, рідко залишаюсь сам, в будь-який час близько друзі, пиво, сигаретний дим. Справа, мабуть, в моєму своєрідному світогляді, незалежному від думки оточуючого середовища: я люблю свободу і революцію, і неньку Україну, і людей, і намагаюся часом робити людям добро, а зло вони хай самі собі роблять**. Добра у світі більше, правда? Але, здається, воно менш організоване***.
Вибачте нестриманість, наївність і добродушність мої. Прийміть до себе невеличкого херувимчика. Нехай він приносить радість і щастя у ті важкі дні, коли Ви нікого не хочете бачити і чути...
P.S. Надіюсь, скоро ми перестанемо бути незнайомцями.
27 січня 2006 р. Ваш, Твій Незнайомець
_____________________
*Квітка Маргаритка — псевдонім журналіста, яка працювала в тернопільській газеті “Місто” і з якою я вів телефонне знайомство в січні-лютому 2006 року та заніс цього листа в саму редакцію.
** та *** -- перефразовані вислови авторів, прізвищ і імен яких не пам'ятаю.