Подряпина. Фантастика

Лидия Блажко
На майданчику перед базою спустився безпілотний модуль автоматичного вантажного  корабля. Його зустрічав чоловік  у чорному комбінезоні . На рукаві був нашитий яскраво зелений ромб з білою подвоєною смугою. Емблема означала, ця людина біокіборг. Поряд, на низький платформі лежав справжній чоловік, тіло вкривав блискучий, прозорий купол. Ноги людини були обтягнути сірим медичним чохлом. Геолог Ковалевський зламав собі кінцівки, коли вирішив сам обдивитися нові поклади породи у горах. С такими травмами його відправляли на Землю. На базі залишилась лише одна людина, молодий спеціаліст Рената. Зараз вона спостерігала  за відправкою  геолога з вікна. Модуль загрузився, полетів у блакитно-сіре небо, кіборг підняв руку. Може в цей день планета виглядала якось похмуро, Рената раптом злякалась за кіборга. Здавалося, він буде вічно йти по посадковій смузі, й ніколи не дійде до бази. Вона так глибоко задумалась, що не помітила, він уже зайшов до будівлі.
- Усе добре – почувся голос за спиною дівчини.
Рената різко обернулася, й зустрілась поглядом з Іваном, усміхнулась.
- Що будемо робити? Ми не встигнемо до кінця контракту обстежити всю планету. У деяких районах зроблена поверхнево розвідка.
- Пришлють іншу людину, компанія зобов’язана це зробити.
- Хотіла би  я подивитися на того, хто прилетить сюди, коли сезон вже закінчується. На неповний контракт ніхто не дасть згоди. 
Вони з Ренатою вдруге були у геологічній експедиції, добре спрацювались, проте їх зусиль було малувато. Залишатись тут надовго не можна, вичерпаються ресурси бази. Кіборг розумів це добре, проте всупереч логіці він не хотів, щоб сюди летіла інша людина. Все його їство бажало зостатись з дівчиною наодинці, як можна  довше. Він уважно придивився до Ренати, знову у неї сумні очі.
- Не сумуйте, ми впораємося. Будемо працювати, все встигнемо зробити.
- Та це не із-за роботи. Я завжди така, мабуть від самотності.
- Самотності?
-  Особливо це відчувається на Землі. Там багато людей, але я не розумію їх метушню. Іноді занурююсь, але  швидко набридає все. Тому мені до вподоби  безлюдні планети.
- У Вас нема близьких друзів?
- Є просто добрі знайомі, проте  нема людини, про яку я би думала, с ким мені було би добре.
- Нема людини – повторив Іван, йому раптово стало сумно. Дівчина помітила зміну у настрої, торкнулась плеча кіборга.
- Ти для мене найкращий друг. Іноді, я забуваю, що ти кіборг, і це мені подобається.
- Я теж іноді забуваю – тихо відповів він.
Погляди двох зустрілись, щось ніжне майнуло у очах Івана. Зараз у цю мить стало не важливо, хто вони и дє. Обоє усвідомили це, і кіборг поспішно одвів погляд. Він навіть відступив від дівчини, підхопив кішку, яка терлась об ноги.
- Піду погодую Мелісу, а потім до роботи.
- Так не завадить трохи попрацювати – погодилась Рената
***
Через тиждень прийшла звістка, прибуває новий геолог. Вони не очікували від компанії такої швидкості, було цікаво побачити, кого саме прислали.
- Саме сьогодні? Ти впевнений? – перепитала дівчина Івана.
- Так, сьогодні.
- Треба піти причепуритися – вона підморгнула йому й побігла до себе.
- Ви завжди добре виглядаєте – крикнув вслід Іван. Йому стало не приємно від думки, що вона намагається викликати враження, він гірко зітхнув.
Спочатку із кабіни з’явились ноги, обуті у шкіряні черевики. Згодом з’явився чоловік, з короткою стрижкою, з темними окулярами на носі.
- Щось він не дуже скидається на геолога -  прошепотів на вухо дівчини Іван. Рената спокійно чекала, коли той підійде ближче. Чоловік привітно посміхнувся, протягнув руку.
- Борис Бардашевский
- Рената Милославська. Це мій помічник, пішли всередину.
Чоловік мигцем подивився на емблему Івана, двинувся за ними.
« Фігурка струнка, і  обличчя  гарне, не даремно прилетів» - думав Борис, розглядаючи дівчину. Вже на базі, кіборг задав питання, яке його бентежило.
- Борис, Ви професійний геолог?
- На жаль, ні. Шкодую, але компанія не змогла знайти спеціаліста. Я колишній космонавт дальніх рейсів.
- Космонавт? – перепитала Рената. – Я так й думала, щось швидко зреагували на Землі. Нам потрібен геолог.
- Я гадаю, спроможний виконувати роботу. Мене добре інструктували перед відльотом – спокійно відповів Бардашевский.
- Винятковий у наш час оптимізм – закінчила розмову дівчина.
Попри сумніви, щодо новенького, він дійсно пришвидшив обстеження планети. Час перебування тут наближався до кінця, а у самого Бардашевского зовсім не було настрою. Йому не подобалась ця місцевість, дє крім каміння, гір й чахлої рослинності нічого не було.  Він намагався полювати, але великі звірі не водились, одна дрібнота. Він згодився прилетіти сюди тільки із-за грошей, які йому пообіцяли. На особистому фронті теж повний провал. Борис планував завести інтрижку з дівчиною. Проте, на Ренату не діяла його чарівність. Усі спроби залицятися наштовхувалось на холодну байдужість з боку дівчини. Взагалі жінки не могли встояти перед ним. Але тут с Ренатою, Борис  був тільки колегою по роботі. І це, його не влаштовувало. Він відчував, між кіборгом й дівчиною щось відбувається. Дуже теплі відносини між ними були.
***
Ренаті дійсно було байдуже до залицяння Бардашевского, вона знайшла не точності у геологічній карті планети. Виявились  розходження у даних з космосу й вибіркового буріння. Ще по плану, потрібно було почати згортати базу, вони не встигали до прибуття вантажного корабля. Тому у гори, вона відправила Івана, як більш досвідченого геолога. Бардашевского залишила на базі, й безпощадно ганяла  його. Вона сердилась на Бориса, вважала:  він розлінувався. Вся заклопотана, вона тільки ввечері побачила,  Іван ще не повернувся. Зв’язку не було, Рената захвилювалась, й вже збиралась летіти шукати його. Але, кіборг вчасно вернувся,  зламався робот і він намагався ремонтувати його. Буріння не закінчив, данні не звірив. Це не було схоже на Івана, він завжди чітко все робив, нічого у нього не ламалося. Решта днів були кинути на згортання бази. Як завжди, все відбувається відразу. Рената саме повернулася з гір, вона закінчила те, що не зміг зробити Іван. Бардашевский був у кінці ангара, кіборг розбирав сонячні батареї. Один із роботів зіткнувся з драбиною, вона почала падати. В ту хвилину зайшла  Рената, перевірити як вони працюють. Ще трохи й тяжкий предмет звалився би  їй на голову. Іван успів підскочити, відштовхнути дівчину. На шум прибіг Бардашевский.
- Все добре? – здалеку крикнув він.
- Так, розберись тут. Я віднесу її звідси.
Кіборг підхопив дівчину на руки, й переніс до жилого корпусу. Він поклав її на ліжко, Рената трохи відійшла, ніжно посміхнулась.
- Дякую, ти врятував мене. Зайве сюди приніс, зі мною все добре, нам треба працювати.
- Лежи, відпочинь трохи - Він приглушив освітлення біля ліжка.
Закриваючі очі, Рената випадково глянула на його руку. Те, що вона там побачила, вразило. Вона глянула ще раз. У напівтемряві Іван не помітив здивованого погляду дівчини, він спокійно вийшов. Те, що побачила Рената, було свіжою подряпиною на лівій руці. Очевидно, драбина заціпила руку, коли падала. Якби Іван був людиною, подряпина не здивувала.  Він був кіборгом, його шкіра добре імітує справжню шкіру людини. І в той час, це стійкий полімер. Ніякій катаклізм не зможе залишити на ній слід. Це вона точно знала.
***
Дівчина довго гадала над проблемою подряпини. Запитувати вона не хотіла, тільки придивлялась до Івана, немов побачила вперше. Потім вона зважилась розповісти Бардашевскому. Той, замислився, він нічого такого не помічав за Іваном.
- Не подавай виду, я все дізнаюсь – пообіцяв він.
До відльоту зосталось трохи часу. На місці базі вже стояв корабель, основні грузи були на орбіті, чекали стиковки. Бардашевский декілька разів непомітно відлучався, але він нічого не говорив Ренаті. Вона не знаходила собі місця від невідомості. Вона намагалася не зустрічатися з Іваном, і її трохи дивувало, що він сприймає це, як належне. Підозри Ренати, що щось не так, тільки цим підсилились. Бардашевский нарешті повідомив, що є новини. Він поросив привести кіборга в один із відсіків корабля.
- Якісь термінові справи? – спитав Іван Бориса. – Нам уже відлітати треба.
Той, нічого йому не відповів, підійшов ближче, раптово у руках Бардашевского з’явився пістолет.
- Руки підійми, і не смикайся – скрізь зуби сказав Борис.
- Що тут відбувається? – Рената здивовано дивилась на зброю, вона вже нічого не розуміла.
- Зараз ми все пояснимо – почувся голос. Дівчина побачила, як зайшов ще один… кіборг Іван. Двійник, побачивши це, зразу  покірно підняв руки. Бардашевский обшукав його, на підлогу полетіли два пістолета, й ніж.
- Тепер про все побалакаємо. Іван, держи цього на прицілі. Спочатку я розповім, що я знайшов. Коли Рената поділилася зі мною підозрами, я почав розмірковувати. Все почалося з того випадку, коли кіборг довго на виходив на зв'язок. Я пішов у гори, знадобилося це зробити декілька раз, й виявив сліди боротьби. Пошукав ще, і знайшов нашого кіборга. Він сидів у глибокій ямі, й сидів би  він там довго. Іван розповів,  у горах  зустрів чоловіка, схожого на нього, як дві краплини води. Він напав, а коли зрозумів, що не поборе Івана, заманив його у пастку. Він зайняв місце Івана, хотів так покинути  планету. Тепер, я хочу знати, хто ти?
Під час розповіді Бардашевского, чоловік поводився тихо, не смикався, дивився кудись убік. Усі чекали від нього пояснень, він якось тяжко зітхнув й почав свою розповідь.
- Мене звуть Трофімов Ігор, я колишній торговець. Мені дали довічне ув’язнення на одній із планет Земної Федерації за контрабанду золота. З одним чоловіком нам вдалося втекти, не питайте як. Це затягне мою оповідь. Корабель був старий, а потім він зламався. Ми знайшли сховище на цій планеті. Тут підходяща атмосфера, нема людей. А місцева звірушка, ми назвали  його супер-кролик, виявилась доволі смачна.  Згодом мій товариш захворів на запалення легенів. У нас не було антибіотиків, і він помер. Я думав, що зійду з розуму чи стану диким, від самотності. Все змінилось, коли сюди прилетіли геологи, й у мене з’явився шанс почати нове життя. Один із Вас виявився чомусь дуже схожим на мене. Спочатку я хотів зразу помінятись, але це могло мене виявити. Я чекав вашого відльоту, весь час слідкував за базою. Решту ви знаєте. Ця подряпина виказала мене.
- Дійсно, а чому вони такі схожі між собою? – спитав Бардашевский.
- Розумієш, Борис – стала пояснювати Рената – при створенні кіборгів використовують генетичний матеріал людей. Це довго пояснювати, якщо коротко, то застосовують методи клонування й роботехніки. Беруть ДНК мертвих в’язнів, вирощують живі клітини, потім їх вживлюють у синтетичні тіла кіборгів. Придають схожість людей, чий генетичний матеріал був взятий. Очевидно, Трофімова помилково вважали мертвим, я не знаю.
- А що буде зі  мною? – подав голос Трофімов.
- Ви ще питаєте – питання здивувало Ренату. – Ми здамо Вас до поліції на Землі. Тільки цей варіант.
Відповідь було очікувана, колишній в’язень не вагаючись запропонував новий варіант.
- Я зможу відкупитись. Для вас це дуже вигідно.
- А що ти маєш? – у свою чергу здивувався Борис.
- Сходіть до мене, візьміть сіру торбу, і все зрозумієте.
Бардашевский кивнув головою дівчині, та покрутила пальцем біля скроні, мовляв  він не тямить що каже.  І все ж пішла по торбу. Коли повернулася, Трофімов висипав на стіл багато алмазів.
- Це моя воля – об’явив він.
- А можемо і так забрати твої алмази. Як ти гадаєш? – сказав Борис.
- Заберіть – досить спокійно відповів Трофімов. – Я взяв стільки, скільки мені вистачить на доволі приємне, тихе життя. Але, на планеті є ще.
- Нема тут ніяких алмазних жил. Як геолог, я в цьому впевнена – перебила його Рената.
- А Вам вірю, проте алмази тут є. Часу було у мене вдосталь, я бродив по планеті й дещо знайшов.  Древнє сховище, і за деякими ознаками воно не земного походження. Ви, навіть з своїм обладнанням, не зможете  найти схованку. Там тонна цих алмазів. Можна купити цілу Галактику.
В голові Бардашевского заграла музика, він на мить уявив цю силу силенну камінців….
Хмуре обличчя Ренети трохи отрезвило Бориса.
- Ні – твердо промовила вона – навіть не думай про це. Ми відлітаємо, цього закрий і я більше не хочу чути ні про які алмази.
Рената кивнула головою Івану, й дуже сердита вийшла. Бардашевский нервово почесав скроню дулом пістолета, він не очікував від дівчини такої непохитності.
- Спокійно – сказав Борис  Трофімову – я закрию тебе, але ми скоро повернемось до розмови про алмази.
***
Борис не зміг вмовити Ренату пристати на пропозицію втікача. Єдине, що він від неї добився, це дозвіл пошукати схованку самостійно. Дівчина дала йому три години, й відпустила с ним Івана. Їй було потрібно побути на самоті перед відльотом. Події виявили багато речей, які вона відкладала на потім. До неї раптом дійшло, що життя занадто коротке й примхливе. Вона  вже розібралась з почуттями, й знала чого хоче. Зараз вона боялася не встигнути про це сказати.
Сонце планети вже почало зникати, освітив на останок пустинне плато темно-червоним кольором. Нарешті прилетів катер геологів, вони затримались. Рената готова було влаштувати скандал нахабі Бардашевскому. Проте, вона побачила відсутність Івана.
- У горах стався обвал. Ущелину, де ми шукали, завалило каменюками. Кіборг не встиг піднятись – коротко доповів Борис.
Рената зблідла, нічого не сказав, вийшла на повітря. Думала вона не довго, поспіхом сіла у катер, й полетіла назад у гори. Бортовий навігатор поривів дівчину на лихе  місце. Борис не збрехав, усюди повно повнісінько валунів.
- Пробач мені - ледь прошепотіла вона.
Прилетів катер с Бардашевским. Він мовчки спостерігав за дівчиною, потім підійшов ближче, почав говорити.
- Щоб дістати його, треба спеціальне обладння, якого у нас нема. Він зостався там на вічно, проте ти зможеш врятувати кіборга.  Опісля геологічної розвідки, промислове видобування почнеться через три місяця. Але, тут нема корисних копалень, я це добре знаю. Ці кам’яні брили  не приберуть. Ніхто не буде рятувати кіборга. А, маючі в руках алмази, зможеш купити приватний корабель. Прилетіти сюди, привезти техніку, визволити Івана.
- Ти негідник, Бардашевский. Це ти, навмисно улаштував обвал. А що заважає тобі і мене туди скинути, завалити уламками? Спишеш все на нещасний випадок.
- Заважає моя совість – ніжно прошепотів  на вушку дівчині Борис. – Я не вбивця, дорогенька. Я дуже хочу взяти алмази, й стати неробою десь на вільній від Федерації планеті, у оточенні молодих, гарних дівчат. І совість мене не буде мучити,  і руки бруднити кров’ю не стану. Ніякі алмази всесвіту цього не варті. Мене добре виховали батьки.
- Якщо і в цьому випадку я не погоджусь, ти забудеш про добре виховання? – вона повернула голову, подивилась у хитрі очі чоловіка.
- Ти дуже гарна – якось не доречно почав говорити Борис, він ще ближче підійшов до дівчині.  – Проте, ти згодися, запевняю тебе. Ти любиш того, хто лежить під уламками – Борис рукою показав на ущелину. - Дивне кохання, але кохання. Ти все зробиш для нього. Є ще одна причина для згоди, вас не зрозуміють. Люди у цих питаннях консервативні.  Так довго не сприймали одностатеву любов, вважали за гріх. А ти зможеш с коханим бути далеко від усіх пересудів. Погоджуйся, Рената
***
Раннім сонячним ранком на планеті Нова Земля, в районі острова, приземлився приватній корабель. Острів теж був приватним. Його купила молода пара. Звичайна молода, закохана пара.  Вони гуляли по березі океану, дихали  свіжим повітрям. Пара ніжно цілувалась, він обнімав жінку за талію. На лівій руці чоловіка було татуювання, у вигляді подряпині. Так і звався їх корабель. «Подряпина». Дивна назва для космічного корабля. Проте, чоловік й жінка знали, що це для них означає.