Неминуче, дощове, майбутнє,
Непомітно на людей чекало.
З піхов поржавілу зброю,
Ніч тягла струною золотою.
Мрії крапель, намочити ноги,
Різали в повітрі парасолі.
Розкидали листя, непохитні вежі,
В Запоріжжі дротові мережі
тонуть.
Обірвала радощі сміливо,
Не сміливо на коліна впала.
Знов самотня осінь. Небо розуміло.
Я ж душі самотність відчувала…