Не знімайте дзеркало!
Я так люблю Тебе, що мені не хочеться жити!
Навіть не знаю з чого почати цього листа. Так само важко його писати, як і наважитися з Вами розмовляти. Бо до бесіди не готова. А мені так хочеться!Навіть не уявляєте, як мені бракує Вашого голосу. Скажіть хоч що не-будь. Що? Ну хоч про Ваш сьогоднішній настрій, про погоду, про сонечко, про хмарки на небі....про мій вчорашній біль – через Вас я плакала, бо мені здалося, що Ви на мене чомусь злитеся. Чому так здалося, не знаю. А запитати не наважилася. Я не знаю, що Ви думаєте про мене, тільки, будь ласка, не думайте, що я легковажна чи несерйозна. Моє дурне серце закохалося. Мабуть англійцям належить цей крилатий вираз, мовляв, коли кохання заходить у двері, тоді розум вискакує через вікно. У мене якраз такий психологічний стан.Я ладна вискочити через вікно – туди, куди вже давно стрибнув мій розум. Давно вистрибнув, я вже забула скільки днів, тижнів, місяців тому.
А ще: посміхайтеся завжди.)) Мені і всім. Добре?
Ваша усмішка піднімає мені настрій. Мені здається, що надворі весна, літо...
Ви знаєте, коли Вам сумно, я це відчуваю. Відчуваю Ваш сум і Вашу самотність. Я б хотіла, щоб і Ви так само відчували мій настрій, мої емоції, біль, розпач. В такі моменти мені хочеться залізти Вам на коліна і сховатися у Вас. І, щоб Ви мене зігріли.
Мені не вистачає Вашого тепла, Ваших сильних і лагідних рук, голосу ніжного-ніжного, погляду синього-синього. Я не розумію, чому не можу бути з Вами. Серцем.
А ось Розумом....
Я шукала Вас давно і так довго, якби Ви тільки знали це! А Ви весь час були поруч мене. Я б віддала все, заради Вашого Кохання до мене. Знаю, що схожа на маленьку вередливу дівчинку, котра побачила у вітрині магазину гарну іграшку і захотіла її. Ви дійсно схожі на іграшку, яка так майстерно приховує свої почуття від світу. Чому? Ви ж не іграшка. Ви живий. У Вас теж є почуття. Є обов”язки. Одні обов”язки – якось сказали Ви.
Ви схожі на «мемедика», на мою улюблену пандочку. Моє звірятко! А чи страждає воно? Ось це для мене теж найбільша загадка. Інколи здається, що Ви - Скеля, на якій нічого не росте. Ні трави, ні квітів, навіть Едельвейси не цвітуть на Вашій вершині. Я ж бо страждаю. Дуже. Але не люблю, коли до мене в гості приходять «депрес-конференція». Цю непрохану гостю жену геть зі свого порогу. А коли не вдається, тоді з нею розмовляю. Пригощаю кавою. Вона така ненажера – з”їдає все моє печиво, яке я тримаю на всяк випадок для інших, хто завітає на хвильку-другу до моєї шпаківні. Я питаю, що вона хоче від мене? А вона тільки мовчить. А затим заливається сльозами, ненавидить, погрожує самогубством. І дуже сильно мені БОЛИТЬ.
А Ви вмієте розмовляти самі з собою?! Зі своєю совістю? Напевне, що так. Інакше б скористалися цією ситуацією і....
16.10.2006.
***
Сьогодні я тисячу разів пробігла по коридору. Курсувала, наче електричка – туди-сюди, ніби мені насолили. Мені треба було бачити Тебе. Ну, хоча б у дзеркалі, яке висить у приймальні на стіні. Мені достатньо одного Твого погляду, щоб дізнатися про Твій настрій. Мені подобається, як Ви гризете олівець, коли читаєте мої статті – виправляєте мої помилки. Я спеціально пишу з помилками – хоч так помучу Вас.
Так ось: те саме дзеркало – воно не дає мені спокою. Скільки разів собі обіцяла, що не буду в нього заглядати. А чи можу виконати свою обіцянку?! Воно притягує, як магніт. Кличе, як безодня, як висота, бо знаю, що там, у ньому побачу милі серцю ОЧІ. Моє серце хоче бачити Тебе завжди. Я вкрала Ваш образ собі в серце НАЗАВЖДИ!
Чому я так сильно закохалася в Тебе. Може Ти про це мріяв?
Але ніколи не думала, що Ви здатні згасити всі зорі на небі, що ви засліпите собою мені Сонце. Ти – моє Сонце, гаряче, спопеляюче, не згаснути Тобі ніколи! А очі! Очі Твої – це Небо, в якому я мрію літати, хочу в них скупатися, купатися. Очі твої – це острови синього неба під небом.
***
Два дні
Ти знаєш, я ледве прожила ці два дні вихідних. В неділю ходила до церкви, але полегшення не приходить. Я молилася, щоб у моєму серці пройшла ця втома, минувся цей «зубний» біль. Я стала ненавидіти суботу і неділю, бо у них нема Тебе. Ледве чекаю понеділка. Люблю слухати Твій голос.
Ти таки гарний, наче Бог!Я і раніше помічала Твою красу, але вона мене не бентежила. А тепер питаю: навіщо Ти розбив моє СЕРЦЕ? У ньому не було місця для Тебе. Я не хотіла нікого любити. Це – ЗАНАДТО для мене. Занадто важко, боляче. А я не люблю, коли мені боляче.
***
...Я б хотіла знати, що Тобі сниться...
***
Я мучу Тебе. Знаю. Спершу налякала своїми есемесками. А як інакше мені було зізнатися в ЛЮБОВІ до Тебе?! Може це смішно, та не мені. Ці почуття мене так мучили! Я гнала їх від себе. Не розуміла, що зі мною коїться. Правда. Ти не виходив мені з голови. Я зловила себе на думці – і як перелякалася, коли зрозуміла, що Люблю Тебе. Самій собі було важко в цьому зізнатися. Я так розплакалася, якби Ти бачив, якби Ти тільки бачив!
Нічого кращого не придумала й попросила Вас підвезти мене додому. Закохана жінка завжди знайде різні способи, аби тільки хоч хвилину побути поруч з тим, кого так щиро кохає. А я кохала Тебе щиро. Я навіть хотіла розповісти про своє життя та чи це можливо? Краще, не треба. У ньому є страшні речі, які ніколи собі не пробачу, які мене мучать, викручують, вивертають душу навиворіт.
Я ніколи не забуду той парк. Думала – збожеволію після нашої розмови. Ви сказали, що як і кожний самець не байдужі до мене. Тобто, Я Вам не байдужа як Жінка. Не це я мріяла почути. Після цих слів закортіло провалитися крізь землю. Але чомусь земля під ногами в мене не розкололася. Мені хотілося втікати, але ноги стали кам”яними. І такі важкі, ніби до них мені прив”язали гирі чи всю планету, Космос. Напевно, тоді не думали, що в мене є душа, серце. Не подумали про мої почуття до Вас. Хіба ти не помічаєш мою НІЖНІСТЬ до Тебе?
У Твоїх очах були смішинки. Я ніколи їх не забуду.Твій погляд нівечив мою душу. А я стояла і слухала свій біль. Якби ти тільки зміг розгледіти в мовчанні той біль! Натомість Ти одягнув маску байдужості. Я досі не знаю, про що Ти власне думав в той момент. І чи Твої думки співпадали з Твоїми словами.
Це була п”ятниця. Ввечері я знайшла всі пігулки в квартирі, силою запхала в себе, а зверху влила літр горілки. А що було потім, не пригадую. Здається, я заснула. Ні, ні. Я Тобі телефонувала. У п"яній істериці говорила все, що думаю про Тебе. Кричала. Плакала. Я Тебе НЕНАВИДІЛА. Рятувати мене прийшла моя подруга. Ти їй зателефонував. Сам не наважився приїхати. Згодом вона пішла собі додому. І знову – спокій. Виявляється, приїхала «швидка». Її викликав мій чоловік. Мені промивали шлунок. Я хотіла померти. Від сорому чи від безвиході, немає значення.
Чоловік сильно перелякався. Розпитував, хто мене образив? Я мовчала, як партизан.
***
Ще одна розмова. Ненависна для мене. Ви бажали мені жити до ста літ. Як банально!
***
Я подарую Тобі жовті троянди.Цей колір ні, не розлуку символізує, а щастя. Цікаво, а які Ти квіти любиш? Я обожнюю ромашки, лілії, жовті хризантеми, орхідеї і, звичайно, волошки. Я люблю волошки, бо вони схожі на Твої очі.
***
Самотність
Ти щасливий?
А що таке щастя?
Я знаю, що таке самотність.
Це, коли не можу заснути без Тебе до ранку. Це, коли Господа прошу, щоб Ти мені вночі наснився. Це, коли швидко вибігаю по сходах наверх, аби тільки побачити Тебе. Це, коли хочу бачити Тебе щосекунди, хочу чути Твій голос, дивитися в Твої бездонні сині очі. Але ж Ти заперечиш мені: «Хіба це самотність?».
Так, для мене це – самотність.Бо я не бачу, щоб Ти мені так само радів. Щоб вслухався в мої кроки, щоб дивився на мене не так, як на всіх, і не так, як усі. Повір, я добре знаю, що таке самотність. Вона зі мною завжди. Я самотня, бо біля мене немає Тебе, а це так СУМНО! Навіщо Ти мене так сильно МУЧИШ? Ти сильніший і тому я – самотня. Ти вмієш маскувати свої почуття, а мої з мене вилазять на вулицю.
Мені дуже важко тепер, коли на мене звалилося стільки проблем. Вирішувати їх теж уже втомилася.
***
Я падаю. Спершу спотикалася. Тепер, наче - гріх і гріхом придавлена до глини. Розбита. Розхристана. Ніяка. Принижена. Мені хочеться впасти назавжди і більше вже ніколи не піднятися. Хочеться зірватися і розбитися...
***
Я б дуже хотіла бути Вам такою дорогою, як Ви є для мене. Я хочу цілувати Вас, кохатися з Вами, але це неможливо. Для Вас я ніхто і ніщо. Ви мене не любите і тому я така самотня.
Чекаю. Щодня. Щоночі. Знаю, що Ти ніколи мені не зателефонуєш.І від цього теж дуже САМОТНЯ!
***
У мене є МРІЯ. Хочу, щоб нарешті вже настав той день, коли зможу байдуже дивитися на Тебе. Але Ви для мене завжди молодий. Милий! Особливий! Справжній! Не схожий на інших! Я добре знаю, що і Тебе мучить ненависна депресія. Але я не перестану Тебе любити. Бо Ти – моє безжалісне СОНЦЕ! Моя далека, недосяжна ЗІРКА! Холодна, як ЛІД, об яку я так сильно обпеклася! Я не перестану через це Тебе любити!
Ти – найкращий, хоч я Тебе зовсім не знаю. Ти – НАЙКРАЩИЙ, бо я так хочу. Я відпускаю найкращого. Від себе відпускаю, відриваю з кров”ю, з м”ясом зі свого серця. Відриваю з нервами з душі.
Я бажаю Вам ЩАСТЯ!
P. S. Не знімайте дзеркало!
(ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ)