Срібною павутинкою кружляю у натовпі твоїх думок. Вони блукають десь далеко у твоїй свідомості. „Стоп, -каже мені одна з найбільш розумних думок, котра має здоровий глузд у основі. Тобі не можна туди, де сходить сонце у його уяві, де вітер колишуть його найпотаємніші бажання...”
„Тоді я піду туди, де народжується музика” -сказала...
І...ледь посміхнувшись кутиками, попливла у відділ креаторського мистецтва. Нашепотіла тобі у саму душу нову мелодію. Ти поніс її до інструменту, довго грався з нею, а коли мелодія втомилась - ти сам подарував їй слова.... Композиційно зрілий у житті, ти можеш показувати ці навички у своєму шедеврі. Творець, нервово покусуючи кінчик олівця, щоб записати навіть не музику, слова...Ти думаєш про щось світле.. ні... музику ти довіку не забудеш.... Я співатиму тобі.. Ніжно і пристрасно, з душею і неймовірним смутком, я септакордами сяятиму на твоєму горизонті.
Розіллюся сотнями звуків по твоїй свідомості...
І впаду...
Униз, там де маєш щось таке тепле і пульсуюче...
Серце....воно покаже тобі шлях.... А я знову піду, звільняючи місце іншим, хто заслуговує на пісні, на твою божественну музику.....Твори, генію, нехай твоя музика житиме вічно!!!