Другий жмуток 1
В Перемишлі, де Сян пливе зелений,
Стояв на мості я в важкій задумі,
Про тебе думав я, душЕ моя,
Про щастя те, що нача сонний привид,
Явилося, всміхнулося і щезло,
Лишивши жаль по собі невмирущий.
І я згадав одно оповідання,
Що тут над Сяном від народу чув.
Зима була, замерз зелений Сян,
І по блискучім ледянім помості
Гладки протерли шлях мужицькі сани.
Ось раз була неділя. В самий південь
Із церкви люди вийшли. Сяло сонце,
Іскрився сніг. Юрба народу вийшла
Над Сян, гули веселі розговори.
За Сяном ось на полі сніговому
Щось зачорніло, дзвоники бреньчать,
Копита стукають о змерзлу землю,
І вчвал жене по втоптаній дорозі
Препишна чвірка. Упряж дорога
Полискує до сонця; наче вихор
Карета мчиться, з батога візник,
Мов з пістолета, лускає...
Убогий
Сільський народ глядить на сю появу,
Дивується. І хто се міг би їхать?
Ніколи тут ні чвірки, ні карети
Такої не видАли. Ні старі,
Ні молоді придумати не можуть,
Хто се так їде, відки і куди?
Ось чвірка, не спиняючись ні хвиля,
На лід влетіла. Глухо застогнав
Поміст хрустальний, дзвінко задудніли
По нім копита кінські, заскрипів
Замерзлий сніг під шинами коліс.
І луснув з батога візник, мов вихор,
Неслася чвірка.
Та нараз посЕред
Ріки, де криє ледова кора
Найглибший вир, щось хруснуло - лиш раз.
Однісінький раз щось хруснуло! Широкий
Круг леду, мов обкроєний, подався,
І чвірка, і карета, і візник,
Лиш Сян забулькотів, неначе дьявол,
І облизався. Лиш зелена хвиля
Широким валом хлюпнула верх леду
І знов вернула в таємничу тоню,
А чвірки ні карети - ні слідУ.
І не дізналися ніколи люди,
Хто се так їхав, відки і куди.
Ніхто за ними не питав ніколи,
Ані в ріці ніхто останків жадних
Не віднайшов. Коли б один хто бачив
Се диво, а не сотня свідків, сам він
З часОм собі би вірить перестав,
Сам він з часом на тому би спинився,
Що се був сон.
Се мого серця драма!
Якби не ті літа важкої муки,
Пекучих болів, сліз і божевілля,
Глухої резиґнації, скажених бУнтів
Придавленого серця, то я сам,
Пригадуючи першу нашу стрічу
І той промінчик Ясної надії,
Що блис мені тоді, - присяг би нині,
Що се був сон, надсянськая леґенда.
1895