Рушієм до написання цієї статті стала стаття «Богат ли и могуч на самом деле русский язык?», яку опублікував автор Алексей Смирнов в рубриці «Суспільство» 5 липня 2010 об 11:28:38 http://h.ua/story/280016/ . Автор цього матеріалу опираючись на відомий вірш у прозі великого російського письменника Івана Тургєнєва «РУССКИЙ ЯЗЫК»:
«Во дни сомнений, во дни тягостных раздумий о судьбах моей родины,- ты один мне поддержка и опора, о великий, могучий, правдивый и свободный русский язык! Не будь тебя - как не впасть в отчаяние при виде всего, что совершается дома? Но нельзя верить, чтобы такой язык не был дан великому народу!
Июнь 1882»
взявся доводити, що ніяка російська мова не багата, бо інші мови багаті не менше словами та фразами. Автор, який за власними словами є фахівцем з російської філології зі спеціалізацією у порівняльному аналізі та викладачем російської мови з великим стажем робив це якось не переконливо та занадто емоційно. Власне я не збираюся полемізувати з Автором та робити рецензію його статті. По-перше я не фахівець з російської мови, по-друге полеміка не є моєю стихією. В цій статі я хочу висловити своє ставлення до проблеми «багатство мови». Право на власну думку з цього питання може мати кожен. Я не виняток, до того ж маючи магістерську ступінь з англійської філології та досвід літературної діяльності у царинах написання:
• науково-практичних статей;
• науково-популярної публіцистики;
• літературних творів;
• літературного перекладу
з використанням української, російської та англійської мов, вважаю, що мені є що сказати з цього питання.
Отже чи коректний термін «багатство мови»? Чи можемо ми, порівнюючи одну мову з іншою використовувати твердження «мова А багатша, ніж мова В»? Очевидно, відповідь має бути однозначно негативною. Позаяк мови, навіть дуже близькі виробляють власні виражальні засоби, синонімію, граматичні категорії які сукупно не можна порівнювати, а лише у дуже вузьких категоріях. Чи можна на тій підставі, що одинадцятитомний академічний словник УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ містить більше лексичних одиниць ніж академічний словник російської мови стверджувати, що українська мова багатша чи краща, ніж російська? Питання більш, ніж риторичне. Бо, якщо підійти до цього питання хоча б з поверховим знанням справи, то стане відомим, що до того сумнозвісного словника абсолютно по-волюнтаристському було включено скальковані російські слова на підставі «політики партії по зближенню української мови з російською». Жодної потреби в такому «збагаченні» не було. З іншого боку, якщо включити до російського словника слова, які звідти повикидали ревнителі «революційної модернізації російської мови» та СЛОВНИК ПОМОРСЬКОГО ДІАЛЕКТУ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ, який містить більш ніж 500000 лексем, що не співпадають з літературною нормою російської мови, то за багатством свого словника російська мова може зрівнятися з англійською, яка, до слова сказати, за останні 50 років включає як запозичення так і новоутворення з небаченою та ніким не контрольованою швидкістю.
На моє глибоке переконання багатство мови: це не просто кількість лексем та фразеологізмів (ідіом), які входять до її словників, а насамперед багаті виражальні засоби, які є в її системі синонімії. Коли для вираження одного і того ж поняття є багато слів, які виражають певні, відмінні одна від одної його риси, до того ж ці відмінності ясні та зрозумілі мовцям без особливих труднощів – це і є справжнє багатство мови. Для мене питання багатства російської мови не стоїть. Мова, яка стала підґрунтям чудової російської літератури 19 століття – початку 20 століття апріорі не може називатися бідною. Яка ще література за короткий історичний час дала світові стільки геніальних поетів, прозаїків, драматургів?! И могло це статися поза багатством та величчю російської мови? Слова Тургенєва – правдиві, це ж саме можна сказати і про українську мову. Те, що в часи духовного та культурного занепаду російська та українська мови з вуст величезної кількості їх мовців стає дедалі більше схожою на жаргон Еллочки Людоєдочки не є підставою сумніватися в їх багатстві та величі.
Деякі гарячі голови, надмір заполітизовані, використовують популярне мовознавство для політиканства та образ опонентів. Мовне питання є улюбленою справою політиканів та мережевих тролів. Не збираючись з ними полемізувати висловлю кілька думок, які направлені у свідомість свідомих, розумних та освічених читачів. Можливо моя інформація не є якось вже унікальною, але вона, сподіваюсь, дасть моїм читачам їжу для роздумів та підґрунтя для вироблення своїх переконань. Як то кажуть, інформація зайвою не буває.
Отже, теза №1. Жити в країні, де функціонують дві мови і демонструвати тупе небажання вдосконалювати знання в обох мовах тупо, не практично, недоцільно та безкультурно. Апофеоз українського безкультур’я та низького рівня освіченості є радіо та телевізійні шоу та робота народних обранців в Парламенті. У всіх країнах, де функціонують кілька мов склалася така практика: якщо Вас скажімо запросили на теле або радіо шоу, яке ведеться якоюсь із мов цієї країни, Ви мусити або говорити цією мовою або Вас перекладають. У нас же ніхто на це не зважає. Навіть коли людина добре знає робочу мову шоу, вона воліє розмовляти рідною чи вдавано рідною мовою. Виходить якась мішанина. Якщо ж на таке шоу приїздить іноземець, який володіє лише російською або українською мовою тут взагалі сюрреал починається. «А чего это Вы, Майкл Тэрри , по-русски не понимаете!? Бандеровец наверное?», «А чого це Ви, Нікіта Сєргєєвіч Міхалков української не розумієте? Імперську зверхність демонструєте». Такі двомовні шоу, або репортажі з ЧМ 2010 нічого крім огиди не викликають. Недавно дивився репортаж з футбольного матчу, де аж на УТ-1 було аж троє коментаторів. Мало того, що вони його проводили в стилі «я тут розумніший всіх», то ще й трьома мовами: один українською, другий російською, третій суржиком. Так би мовити наочна демонстрація української полікультурності.
Теза №2. Українські мову не слід вважати материнською мовою стосовно білоруської та російської. Це абсолютно не науковий підхід. Нагадую, всі три мови мають своєю матір’ю руську мову. Той факт, що українська мова розвивалася на «канонічних» теренах руської мови та містить найбільше в порівнянні зі спорідненими східнослов’янськими мовами граматичних, лексичних та фразеологічних форм руської мови не дає підстави вважати її мовою-матір’ю. Відсутність в російській мові кличного відмінка не є підставою вважати російську мовою біднішою від української так само, як відсутність активних дієприкметників в українській не є ознакою недорозвинутості в порівнянні з російською.
Теза №3. «Факт» про буцімто недорозвинутість та відсталість української мови стосовно наукової та інженерної термінології є ідеологічно заанґажованим та науково необґрунтованим. Справа в тім, що більшість наукових та інженерних термінів в обох мовах є залученими та адаптованими з латини, німецької, англійської та французької мов. Тож створення термінологічних словників було не такою вже й складною роботою для українських лексикологів в 20 столітті. Факт створення в Києві в 70 роки «Енциклопедії Кібернетики» українською мовою під редакцією Академіка Глушкова – є беззастережним та промовистим підтвердженням надуманості вищезгаданого «факту».
Теза № 4. Порівнювати синонімію окремих понять, стверджуючи, що така синонімія є підтвердженням багатства-бідності мов не коректно. Візьмімо для приклада російське слово «кол». Ось синонімічний ряд його прямого відповідника в українській мові слова «кіл»:
• кілок;
• ґирлиґа;
• коляка;
• пакіл;
• паля;
• прикіл;
• приколень;
• гострокіл;
• патик;
• тичка,
• тичина,
• штиль,
• рожен,
• рало
Що це нам дає? Лише свідчення, що поняття «тверде тіло з загостреним кінцем» в українські мові розроблено більше, ніж в російській. Але ж це не свідчення багатшості української мови в порівнянні з російською, чи не так? Натомість можна знайти поняття, які розроблені російською мовою значно краще, ніж українською.
Теза № 5. Щоб закінчити тему синонімії,яку у своїй статті зачепив пан Смірнов, слід зазначити, що висока синонімія того чи іншого поняття свідчить про значущість його для мовців. Якщо в мові ескімосів існують двадцять синонімів для поняття «сніг», то це свідчить про значимість для людей, які більшу частину життя живуть в снігах та льодах, саме цього поняття. Їх мова багатша у вираженні цього поняття. Вони можуть краще описати стан в якому перебуває вода при температурі нижче нуля градусів по Цельсію ніж ми з вами. Наявність п’яти синонімів поняття «любити» в англійські мові, трьох в українській та двох в російській (один з яких анахронізм) не свідчить про те, що англомовні люди вправніші в коханні чи любові, а про те, що з якихось причин українці та росіяни мають виражальний дефіцит цього поняття. Але це вже тема на перетині лінгвістики та психології. Взагалі компаративістика в царині синонімічних грон мов, що порівнюються є гарним ключем до розуміння ментальності людей, які створювали ту чи іншу мову. Як ви гадаєте рекордна кількість синонімів для понять «вживати іжу» та «спілкуватися усно» в порівнянні з мовами світу в українській мові може свідчити про що?
На завершення статті хотілося б побажати нам всім активного залучення в своє мовлення тих багатств, тієї величі, яку нам залишили наші предки та предки тих, чиєю мовою ми користуємося. Шанобливе ставлення до мов сусідів та тих, хто живе з нами поряд є запорукою нашої людяності, порядності та, власне, культурності. Давайте не давати втягувати себе в заполітизовані «мовні питання». А тверезо підходити до дару спілкування, не забуваючи, що в самому слові «спілкування» закладено поняття «об’єднання».