Вчора китаєць-першокурсник за неповернення боргу, вбив двох однокурсників-співвітчизників. Як було передано в новинах - на балконі одного з гуртожитків ДонНУ, близько опівдня працівники міліції знайшли два трупи особ китайської національності.
А я вчора захопився перечитуванням буддистських пітак. Точніше кажучи, я намагався осягнути внутрішності буддизму, і зрозумів, що Висоцький мав рацію, коли співав, що індуси вигадали мудру релігію. Зацікавленість моя не відала граней, тому я намагався якомога швидше, немов вершник, поки що з головою, осідлати прудкого східного коня, у вигляді усіляких дхарм (законів та правил для успішного життя).
Та мабуть, дарма, я затіяв собі такий лікбез, бо з тих же новин дізнався, що цьому першокурснику з Піднебесної, променем правосуддя сяє, як мінімум розстріл на батьківщині, куди його скоріш за все відправлять. Звісно, я і здогадуватися не можу, чи любив він буддизм, чи вивчав його пітаки, чи обійшов стороною, як я каналізаційну дірку, яка була не закрита кришкою, украденою вандалами. Хто знає, любив убивця буддизм чи ні?
«А он не любит, когда сидят на его кровати», - прогарчала, немов спустілий шлунок, хазяйка флігеля, в якому знімає койку один мій приятель-музикант. «Я же сказала, он не любит, когда сидят на его кровати», - повторила, немов на телеканалі влучний удар футболіста трансляція, свою фразу власниця апартаментів. Я піднявся з ліжка і сказав приблизно таку банальність: «Ой, не знал. Вы уж не обессудьте!». Вона ж, у свою чергу, у відповідь, але зі спокійним поскрипуванням в голосі щойно вимитого скла, по якому ведуть рукою, видала свої монотонні слова: «Ничего, ничего, просто он не любит, когда сидят на его кровати». Після цього хазяйка зникла за дверима, як серпень першого вересня в нуль-нуль годин та одну секунду за часом. Дивно, думаю, а що є такі люди, які полюбляють, та отримують задоволення, коли сидять на їх ліжку? Та і взагалі, як можна таке любити чи не любити. Я просто не можу собі уявити, як сусід мого приятеля-музиканта прийшов до цієї жінки та сказав, що він не полюбляє, коли сидять на його ліжку. Складається враження, що для нього це проблема. І проблема, яка стоїть в одному ряді з такими неприємностями, як набіги тарганів і мишей, дах, який тече під час дощів, та батареї, які не гріють в холод. І знаєте це не парадоксальне явище! Це більш схоже не апорію. Аналіз таких речей просто непідвласний моєму мозку. Мабуть, сам Зенон Елейський здивувався би, почувши таке. Ну не може людина це любити, не може! Це ж не Батьківщина, не муза, і не муз. Що? Не подобається слово муз? А чому хтось може не любити, коли сидять на його ліжку, при цьому маючи скоріш за все на увазі те, що є такі, хто любить, коли до їх ложа хтось притуляє свої сідниці, а я не можу використати слово муз у чоловічому роді? Якщо у вас є претензії, я скористаюся можливістю і погукаю Зенона Елейського, щоб він мені допоміг з вами розібратися. Радує хоч одне, сусід його був не китайської національності, а берберської. Ще краще. Він приїхав із Алжира, де громадяни також не проти за свою честь когось до смерті забити.
Якось ксенофобічно жити в цьому місті та розуміти, що кожномить, якщо ти не віддаси борг, тебе можуть, і навіть може, і не тебе, а вас, прийти та прикінчити колишній товариш, з яким ви тепло приятельствували, обмінюючись дисками, віршами та. Чим ще можуть обмінюватися? Ну звісно, внутрішніми враженнями від дівчинки та переживаннями на цей предмет. Такий приятель вам навіть грошей позичив. При чому запропонував допомогу сам, бо зелених банкнот в нього було, як у корови цицьок. А у вас на той момент було банкнот, як у куриці коров’ячих цицьок. Він хотів виглядати в очах оточення доброю людиною, тому і зайняв вам деяку суму. Просто підійшов і сказав: «Хей! Ні хао! Ні хао ма! Лю лю ті?», а ви: «О! Ні хао! Ма Лю дзяо ма!». І все.
Після такої згоди, Чинь-Мунь, звісно з облегшенням заспокоюється, і з думкою, що снодійне, ніж та палицю привіз він із Китаю не дарма, йде додому, де на нього чекає смачна страва із рису, риби та моркви. Знищивши все, що було на тарілці, він із найприємнішими почуттями згадує Батьківщину, де йому, малому, старші приказували завжди ділитися із ближніми, які знаходяться в стані потреби, та давати в пику тим, хто ображає його честь.
Спогади спогадами, але ж хочеться запитати чи ось такі кредитори по-справжньому люблять Батьківщину та своїх співвітчизників. Як вони можуть таке вчиняти, живучи в іншій країні. Їх же тут меншість, і вони повинні триматися друг за друга, як маленька дитинка рукою за плаття матусі, яка, поспішаючи до подруги, мчить із швидкістю середньостатистичного велосипедиста. Чи може їх не меншість? Тут складно пропорціонувати, бо вони кожнорік, приїжджаючи на навчання, ні в чому не поступаються за кількістю студентам із арабських країн. А це немаленька маса, я скажу вам. Але хвилює мене не те. Я не можу зрозуміти простої речі, як він на то пішов, а саме – вбив земляка на чужій стороні. Ну це ж рівнозначно тому, якби чилієць прилетів отримувати освіту до Мехіко, та зарізав там свояків. І за що, за грошовий борг некосмічного розміру. Це неможливо, бо чилійці народ високоморальний. Мені так принаймні здається, а Піночет скоріш за все зайняв просто не свій пост. Йому треба було працювати катом, і там би він себе в повну міру реалізував. Такі софістичні парадокси бувають, навіть в такій ангельській країні, як Чилі. Та і взагалі Сантьяго славне місто. Я чув, що там навіть є площа. Я люблю міста, в яких є площі. Чому я не народився в Чилі? Мабуть, тому що я народився в Україні. У Долі робота така: розподіляти українців до України, а чилійців до Чилі. Роботьонка не з простих, я вам скажу. Якщо промажеш, диви, й народиться нова революція, а з нею масові вуличні протести, супроводжені гулом та перегаром загального бунтика бунтуючих. Доля працює, працює на нас, а ми того не помічаємо, бо неспостережливі.
«А вы любите свою работу? Я уверен, что 97% из сидящих в этом зале не любит свою работу. Правда же? Я угадал?», - впевнено гнув свою лінію оратор. Зал, наповнений людьми, які прийшли на бізнес-тренінг в надії розбагатіти, був схожий на чучело світу, в якому піраміда очолює всі питання, хоч якось зв’язані з фінансами. Люди в залі хитали своїми чушками, погоджуючись з ритором, який продовжував: «Я уверен, что 97% не любит свою работу. Что это за работа, когда вы в 5 утра встали, и вернулись домой к 5 вечера? И зарплата настолько маленькая на предприятиях, где вы работаете, что на неё невозможно жить, поэтому вы неудачники, но всё-таки стремитесь перевернуть свою жизнь радикально с головы на ноги. А если так, а это так, посмотрите на меня. Я очень состоятельный человек, и имею немалый доход. Я имею два отпуска в год, оба из которых по полгода. Согласитесь, я счастливчик? Вижу, что вы тоже не против профилонить всю жизнь, как я, и получать при этом приличные деньги ». Стадо продовжувало хитати головами, а він в свою чергу заключив: «Тогда вы пришли поправлять здоровье по адресу. Купите у нас вот такую пластмассовую цсцеляющую от всех болезней прямоугольную дощечку за 300 долларов, и вы станете членом нашего клуба здоровых людей. А чтобы богатеть, как я, приглашайте лечиться от болезней своих знакомых. Ликуйте, господа, вы пришли по адресу!»
22 грудня, в одному з гуртожитків на вулиці Рози Люксембург, органами міліції були виявлені тіла убитих хлопця і дівчини (20 і 21 років) – студентів першого курсу філологічного факультету ДонНУ. У самій кімнаті, де вони проживали, виявлені сліди крові і безлад. Пропали коштовні речі – комп’ютери, мобільні телефони і гроші, - повідомляє «Остров».
Підозрюваному грозить 15 років чи довічний строк в тюрмі України, або розстріл в Китаї.
Додому сусід мого приятеля-музиканта давно вже не літав. За пляшкою горілки він якось розповідав, що особисто знайомий із Зінедіном Зіданом. Коли ми здивувалися, та попросили його докладніше розповісти про його відносини з кращим футболістом світу, бербер зі звичним акцентом прошипів, немов роздратована змія: «Шьто ты! Ну и шьто? Шьто, шьто рассказать! ЭЭЭЭЭ! Он такой же человек, как и ты, и я!»
- Він така ж сама людина, хіба можна його розстрілювати?
- Звісно можна, він убивця. Він забрав життя ні в чому невинних людей.
- Вони винні!
- Як це?
- Частково винні, не офіціально, з моральної точку зору. Борг же вони не повернули.
- А думати треба, коли гроші позичаєш. Розписку взяв би, чи що. Чи пошукав би якийсь офіційний ресурс, через який можна передавати на деякий час фінанси. Тоді і вбивати не потрібно було б. А тепер і його пристрілять, і тих немає.
- А того, хто його розстріляє, також накажуть, а? Він також убивця.
- Гм. Цікаво. З таким темпом до 20000 року вони й два мільярди можуть вистріляти.
Мусульмани прогресують. Європа під ними осідає, як дім під час зсуну. Але ж це не так страшно в порівнянні з братовбивством. Це каже тільки про те, що європейці останнім часом полюбили цифру Один. Один! Один! Один в полі не воїн, тим паче, коли проти тебе шестеро, та ще й з Кораном. В такі миті один дуже слабий. Дорослі європейці не розуміють, що їх праправнуки одягнуть чалму та паранджу, і заспівають арабською, як папуга російською.
«На российском филологии учусь». Ну і ну, хлопче. Що ж це ти, вчишся на викладача російської літератури, а «Злочин і покарання» Достоєвського не прочитав? Звали ж твоїх жертв, мабуть Люнь-Люнь та Хень-Мень, а не Ізер та Гіль. Товаришу, читати класику потрібно.
А хто винен, пане Герцен? Хто винен, що якийсь Чжуй-Чжуй любить займати гроші, але не любить, коли йому не повертають вчасно борг. Хто відповість, пане Герцен? Хто? Комунізм? Він відповів на всі питання ще в 1937 році. Я маю на увазі радянський комунізм. А китайці в Україні будують демократію в той час, як ми її губимо. Скоріш за все, я гадаю, справа там не в грошах. Мені здається, що вони розійшлися в політичних поглядах. Парочка, мабуть була марксистською, а так званий Чжунь-Чжунь – прихильником політики Трумена. Ну ось, свої бомби він і скинув. Але ж Трумена не розстрілювали за Хіросіму та Нагасакі. А чому? «А навіщо? Я з ним все одно розправилася», - каже в нічному ефірі на радіо «Життя людей» ведуча Судьба Предопределенная.
Будується демократія. Будується, на наших же очах, та в нашій країні. Та не може бути, кажеш ти! Все може. У той час, як у Китаї дисидент отримує 11 років зарешіття за невірні погляди на життя, в Україні одним «пострілом», та без патрона, вбито троє представників комуністичної країни. Двоє уже точно, а один – потенціально. Моторошно сприймати такі події, бо раніше я гадав, що демократія будується на слові, а виявилося, що це ілюзорне сприймання світу. Демократія, як і багато чого живого, віддає перевагу крові, заради досягнення цілей.
А 24 грудня я прокинувшись вранці, виявив, що мій, кольору форми мадридського «Реалу», підодіяльник закривавлений, а праве плече наявствує плямами кольору боліду Ферарі, тільки в засохлому виді. Я вночі, через нежить, роздряпав праву ніздрю і звідти Ніагарою хлинула кров. Увечері цього ж дня одна погана знайома (бувають добрі, а це саме погана. Я її не добре знав) мене запросила на збори людей, які вірять в панацеєдійність пластмасової пластини розміром з лист формату А4, під назвою «Лакей». Звісно, вона мені всього цього спочатку не розповіла, бо я туди не пішов би.
«Она лечит всё! Стоит только приложить к заболевшему месту!», - викрикував неприємної зовнішності чоловік, в надії зазомбіювати розчарованих у власній долі людей. У мене склалося враження, що цей оратор знімається в порнофільмах. Ось саме такої диявольської натури він був. Тьфу, аж гидко згадувати! Мерзенність!
25 ж грудня до мене зателефонував приятель-музикант та сказав, що 30 числа в театрі передноворічний творчий вечір, і режисер нас запросила там виступити з власними постановками, будь-то вірші чи етюд, чи міні-спектакль, чи пісня - неважливо.
А ввечері цього ж дня зателефонував Саня та розповів мені історію про вбивство китайців. Хто у всьому винен, почав я навантажувати свій мозок. Запитати б у Герцена, так фатум його вже відправив відпочивати від писемності.
А може справа не в борзі, в надії ознайомитися з іншою думкою щодо інциденту, питаю приятеля-музиканта. Може він просто не любив, коли сиділи на його ліжку, в той час, коли він був на нелюбимій роботі. Може в цьому справа? І треба ще розслідувати, кого треба наказати за все, що коїться у цьому шаленому світі.
- Ти ж знаєш, я не люблю такі теми. Давай краще кажи, що ти будеш показувати в театрі?
- Прочитаю свого вірша, та ще хочу щось створити за мотивами «Циніки» Марієнгофа. Гадаю, класна річ вийде. Треба тільки акторів знайти. Бо одного мене буде мало.
- Марієнгоф, друг Єсеніна?
- Він самий!
- А де книгу взяв?
- У бібліотеці, де ще?
- Та може купив.
- Я ж на контракті вчуся, та ще ж з гуртожитку поперли.
- А, точно. А як там твоя п’єса?
- В розпалі! Головний герой досі п’яний.
- Так нехай швидше тверезіє.
- Та він, скоріш за все, всю п’єсу буде п’яним.
- Ну, дивись сам. Тобі ж його грати.
- Саме так!
- Замислись. Складно. Ти ж не Мягков, а Котков.
- Та краще я буду п’яним. Цей божевільний світ з усіма своїми вбивствами, китайцями, берберами, фінансовими пірамідами, флігелями та сусідами по кімнаті, які не люблять, коли сидять на їх ліжку, зїсть спочатку моє терпіння, а потім і мене самого. Краще я буду п’яними очима дивитися на цей содомський бедлам. Хоч не так чітко явність вимальовується.
- Тобі видніше
- Мабуть.
- Хвилини безкоштовні закінчуються. Ти можеш мені передзвонити?
- Грошей немає на рахунку.
- Ну тоді до побачення.
- До зустрічі в театрі. Бувай.
Поклавши телефон на стіл, я правою ногою став на червоний, як прапор Китаю, килимок, який власними руками із різних непотрібних речей, перевтілених в нитки, зіткала моя бабуся-демократка. Так, ступнувши правою ногою на бабусину демократію я сказав: «Та й справді. Чотири дні потому вона перемогла. Три одразу. Оце так досягнення». І стало не по собі, а навіть страшно.
Поліція провінції Хунань в центральній частині Китаю в неділю вранці заарештувала чоловіка, який убив 12 осіб і спалив шість будинків в рідному селі. 19 січня 2009 року
П'ять чоловік загинули в Китаї в результаті різанини, яка спалахнула через ревнощі чоловіка до своєї дружини, передає в суботу, 31 січня 2009 року, агентство Синьхуа.
П'ятеро людей загинули, двоє дістали тяжкі поранення в неділю внаслідок бійні, влаштованої 30-річним китайцем на ґрунті ревнощів вдома у своєї коханої, повідомляє РИА "Новости" з посиланням на новинну службу Sina. 15 листопада 2009 року.
Міліція 23 грудня 2009 року затримала громадянина Китаю за підозрою у вбивстві 2 студентів, також вихідців з Китаю, в Донецьку.