Іван ФРАНКО
Перший жмуток 19
Я не жалуюсь на тебе, доле:
Добре ти вела мене, мов мати.
Та ж де хліб родити має поле,
Мусить плуг квітки з корінням рвати.
Важко плуг скрипить у чорній скибі,
І квітки зітхають у сконанню...
Серце рвесь, уста німі, мов риби,
І душа вглибляєсь в люту рану.
А ти йдеш з сівнею й тихо сієш
В чорні скиби й незарослі рани
НОве сім"я, нОвії надії,
І вдихаєш дух життя рум"яний.
Знімок Галини Пагутяк. З виставки ляльок-мотанок.