Іван ФРАНКО
Перший жмуток 8
"НЕ НАДІЙСЯ НІЧОГО"
Як ти могла сказати се так рівно,
Спокійно, твердо? Як не задрожав
Твій голос в горлі, серце в твОїй грУді
Биттям тривожним не зглушило ті
Слова страшні: "Не нАдійся нічого!"
Не нАдійся нічого! Чи ти знаєш,
Що ті слова - найтяжчая провина,
Убійство серця, духа і думок
Живих і ненароджених? Чи в тебе
При тих словах не ворухнулась совість?
Не нАдійся нічого! Земле-мамо!
Ти, світе ясний! ТемнотО нічна!
Зірки і люди! Чим ви всі тепер?
Чим я тепер? О, чом не пил бездушний?
Чом не той камінь, не вода, не лід?
Тоді б не чув я пекла в своїй груді
І в мізку моїм не вертів би нор
Черв"як неситий, кров моя кипуча
В гарячці лютій не дзвонила б вічно
Тих слів страшних: "Не надійся нічого!"
Та ні, не вірю! Злуда, злуда все!
Живущої води в напій мені
Ти долилА, а жартом лиш сказала,
Що се отрута. Бо за що ж би ти
Могла вбивать у мене душу й тіло?
Ні, ні, не вірю! В хвилю ту, коли
Уста твої мене вбивати мали, -
Лице твоє бліде, тривожні очі,
Вся стать твоя тремтяча, мов мімоза,
Все мовило мені: "Не вір! Не вір!"
Ти добра, щира! О, не ошукаєш
Мойого серця гордости лускою!
Я зрозумів тебе! Ти добра, щира!
Лиш бурі світу, розчарОвань муки
Заволокли тебе отим туманом.
І в серці свОїм знов я чую силу
Розсіяти туман той, теплотою
Чуття і жаром думки поєднати
Тебе з життям, - і в відповідь тобі
Я кличу: "НАдійсь і кріпись в борбі".
На знімку - погруддя Івана Франка в Сваляві. Закарпаття.