Яке прекрасне літо. Червень. Дні уже несамовито жаркі,але ночі все ще холодні,та водночас приємні,зоряні,місячні,запашні. Виходжу на балкон,вдихаю на повні груди повітря,таке п’янке,свіже,сповнене щастям,надією,новими сподіваннями та бажанням жити.
І попри все це згадую тебе-не таке далеке,але минувше, минуле. Нам було так добре разом,хоча я й досі не впевнена ,чи кохала тоді,чи може це просто була уже звичка. Та все-одно ріднішого, ніж ти,я ще так і не зустрічала. Так,хвилинні закоханості та переживання,котрі крім страждань,болю та плачу нічого іншого дати не змогли…
Прохолодний вітер обнімає за плечі,так ніби це ти,а спів птахів цілує губи,тим пристрасним поцілунком,яким колись цілував мене ти. Пам’ятаю,як сиділи ночами літніми у мене під будинком,розмовляли або просто дивилися крізь ніч один одому у вічі,і так розумілися, з півслова,часом взагалі без слів. Ми разом слухали нічних птахів,немов музику для справжніх закоханих. Полум’я невимовного почуття та емоцій охоплювало мене,коли ти наближався або брав за руку. А цілував-душа хотіла вирватись разом з твоєю і полетіти на волю,десь далеко,у нічне безкрає небо. В животі з’являвся якийсь струмінь,який так і наповнював нас гормонами щастя! Ти настільки дбайливо та ніжно грався з моїм,тоді ще довгим,волоссям,цілував його,гладив,забирав з плечей та обличчя. Говорив слова від яких,здавалося б,розтанула сама Снігова Королева, а я так і не змогла розтопити той лід,а може просто не показувала тобі цього.
Це було найпрекрасніше. Мама кликала додому,бо було уже надто пізно,а так не хотілося залишатись без тебе,ні на мить!
Ми майже злилися в одне ціле,неповторне і єдине,і здавалося тоді ніщо і ніхто нас не розучить,бо ціле не можна просо розділити. Ми були майже впевнені в тому,що вічно залишатимемось тою вільною пташкою,котра прагне польоту,нових відчуттів,пригод,відкриттів…
Я згадую і той наш перший поцілунок,який приніс стільки емоцій у мою маленьку,нажаль,непрозору душу…а всі наступні були не просто доповненням,а сплеском чогось нового,неочікуваного. Неначе катання на американських гірках,лише в сто раз краще,приємніше.
А наша перша ніч…так і не проведена разом,нам було лише шістнадцять…мені шістнадцять,а тобі п'ятнадцять…Між нами появилася сильна світла енергія кохання. Ми обоє отримали крила,подаровані синім небом. Ніжність,ласка,романтика,любов у найвищому своєму прояві,пристрасть,бажання,незбагненність,страх,невідомість,шлях у безкінечно глибоку бездну.
Світ,той інший,у якому жила вся маса,зник для нас,бо ми створили виключно свій,наповнений лише нашими серцями,котрі так сильно кохали,любили,жертвували. Ти зігрівав мене,коли мені було холодно,в усіх розуміннях того слова. Тільки сама думка про тебе змушувала серце битися так швидко,що воно от-от прорвало би усю грудну клітку,м’язи та шкіру і вирвалося б назовні назавжди!
Цікаво чи є ще щось у цьому світі,котре приносило б стільки задоволення та блаженства? Мабуть,ні.
Тепер уже рік,а літо те саме. Хоча ні,воно тепер інше,бо все ще наповнене тобою,і буде нагадувати про тебе вічно.