Учімося...
В неї була залежність від нього, як від наркотика.
У нього від неї - як у гіпертоніка від пігулок для тиску.
Коли вона не отримувала від нього звістки, її скручувало справді, ніби наркозалежну – до блювання у нічній тиші туалету та до оніміння лівої руки о першій ночі.
Про те йому ніколи не зізнавалась. А щоразу, вже при випадковій, на біль обох, зустрічі, кидала лише холодний виклик погляду та іронічне підморгування роту.
Натикаючись щоразу на її нову стіну, він залазив по розраду до пляшки пива, продаючи усі її стіни друзям та п’яній реготні на вулиці та в дешевому “генделі”
ЇЇ кишені були забиті гординею.
Його – самолюбством.
Два однакові полюси, котрі не дозволяли злитися у цільний магніт.
Кожного вечора він мріяв запросити її на каву.
Вона – нарешті - зізнатись, як скучила за посиденьками на каві удвох.
Проте ні він, ні вона не озвучували таємниці, яка виявилася, випадково, однакового присмаку, а продовжували мурувати стіни та рити нові окопи.
Для чого ?
Вона – для гордині.
Він - для самолюбства.
Її гординя вже мала корону.
Його самолюбство сиділо на троні. Уже.
Її хвороби були всі від нього.
Його страхи від неї.
Щодня кулеметною зустріччю вони обпалювали один одного, а щоночі заривали носи у подушки якнайглибше. Він у себе. А вона у свою.
Вона мала народити йому дітей.
Він – любити їх до нестями .
Проте ні трон, ні корона не обумовлювали ейфорійне злиття сперматозоїду та яйцеклітини з метою нового життя.
Так проходили їх будні.
В постійному підсолюванні і без того пересоленої каші та в пошуку нових стовпів для зведення стін.
Перша ночі.
Вона прокинулась від чергового нічного оніміння руки та від великого сигналу всередині. Сигналу від нього, без мурів та регалій.
Він – від кошмару, де вона померла, та усвідомлення найстрашнішого – подих перекрито назавжди.
Її ніби розбурхало його словами, котрі зносили всі стіни та перекреслювали незрозумілу так довго триваючу мовчанку.
Його – від жаху, котрий, проте, ніби жаданий ключ, відчинив двері для вильоту чогось та кудись зсередини та прийняття такої ж гарячої кулі з назовні. З чіткої адреси відправника. ЇЇ.
Взявши телефон, написав велике повідомлення про ніщо.
Ніщо прозвучало у відповідь.
Два носи втикнулись ще глибше в подушку.
Він до себе. Вона у свою.
А потім нічне звучання блювання у туалеті та відлуння його кроків у під’їзді за пляшкою пива до нічного кіоску. На різних полюсах великого міста.
І кожен знав, що вранці, вже при випадковій зустрічі, їх чекає нова порція кулеметної черги з високих стін, котрі за ніч стали ще вищими.
Так минали їх будні.
Гординя зухвало поправляла корону. Щоночі та вдень.
Зручніше мостилося на троні самолюбство.