Яскраве місячне освітлює мою кімнату, запах жасмину паморочить, я маленькими ковтками п'ю духмяну каву, яка мене надихає писати вірші. Пишу. Не важливо що, лист, щоденник , якісь – то замітки, які нацарапуєш коли розмовляю по телефону. Коли пишеш, приближаєшся до людей, до самого себе, Бога. Якщо хочеш зрозуміти і відчути свою роль в цієму світі,- пиши. Постарайся виразити душу в написаних тобою рядках, нехай ніхто і ніколи їх не прочитає. Я пишу вірші для тебе, пишу для тебе одного, хочу кричати на весь світ, так щоб гори здригалися і виходив з країв океан, я пишу для тебе, бо ти самий найпрекрасніший чоловік на цій планеті. Сам процес писання помагає порядкувати думки, мої спраглі і пересохлі від частого повторювання написаних рядків губи, так і прагнуть лагідного дотику гарячої кави, вона така спокуслива і гаряча, як твій пристрасний поцілунок. Папір і перо творять чудо – знижують біль, підтримують мірю, відновлюють втрачену надію. Слова, мають велику силу.
Я любила слухати тебе, твій низький, трішки хриплий голос, читав мені книжки, ми сиділи на горі, з якої видно все місто, навкруги тільки поле, ти і я і твій тихий голос. Вітер розвівав наше волосся, а палюче сонце гріло наші душі, співали з тиха одурманені від жари птахи, кругом поле, трава і дикі польові квіти, з яких ми заплітали вінки. Ми мов діти бігали босоніж, сміялися, дивилися, як великі маси хмар, які десь тікають від нас на Схід. А що там на Сході? Індійські принцеси, Аладін, чарівні лампи, золото, піски.
Найгірша помилка в тому, що ми кохали мов шалені один одного, але робили це машинально, не задумуючись про це, ми любили і не використовували це як мистецтво по вдосконалення внутрішнього росту. Ми це робили, так само машинально, як не замічали такі прості речі, як те, що ми дихаємо, моргаємо, або спостерігаємо що відбувається навкруги. Роблячи це, ми як би даємо волю нашому мозку – і він працює без участі і втручання наших бажань. І проблеми, які здавалися не вирішуваними, враз вирішувалися самі собою. А робота, яка для нас була каторжною, враз виконується без напруги, просто потрібно звертати увагу на найменші деталі. Навкруги нас все живе і ми живемо у ритм світу, у ритмі дощу, у поривах вітру. Ми як і будь яка тварина жадаємо ласки, уваги, розкоші, смачної їжі. Ми стаємо жорстокими коли цього не утримуємо і руйнуємо все навкруги нас, або просто перестаємо цінити і не замічаємо чим прекрасний цей світ, а тільки жаліємося на нього.
Ми любили лежати у високій траві і спостерігати, як великі маси хмар тікають десь у далекі краї, де багато сонця і води, багато зеленої трави, фантазувати як їм там живеться, які там люди, які там краєвиди, які там споруди. Стільки ці хмаринки можуть побачити, де тільки вони не були. Мрія кожної людини, побувати всіх країнах світу, подивитися, поспостерігати, як живуть інші, які в них почуття, які в них думки, почитати їхні книжки, побачити столітні надбання, прогрес, навчитися існувати у новому і сучасному світі, які і всі інші навкруги нас, вбитися в ритм життя. Але ми просто лежали і слухали вібрацію землі, стук сердець і свист вітру.
Ніколи не потрібно виставляти на показ свої почуття, бігати і кричати, заявляти усьому світу, бо чиєсь зле око, заздрість, наруга, брехня, може зруйнувати те, що ви будували довгий, пре довгий час. Довіри добити важко, а втратити легко. Всі ми зайняті тим, щоб рухатися, приймати рішення, придумувати майбутнє. Ніколи не будуй планів на майбутнє, як ти не знаєш, як ти проживеш цей день, ми просто існували один для одного і раділи при кожній зустрічі, наші усмішки не сходили з обличчя, а сонячне світло надавало нам рум’яного кольору шкіри. Ми вічно пробуємо одне спланувати, друге – закінчити, третє – відкрити, пройти. Навіщо, ми живемо завтрашнім днем, якщо не можемо насолодитися сьогоднішнім?
За вікном ніч, а я згадую наші сонячні і веселі дні, і оспівую тебе у віршах, як чудового воїна всіх часів і віків, лицаря на білому коні. Вмієте ви проклинаєте людей за їхні помилки, за їхні не вміло підібрані слова, за їхні недоліки, нерішучість, беручи найгірше і складаючи в пучок робите висновки, в тому числі і я, ніколи не задумуємося про ті прекрасні дні, і згадуємо їх лишень по фотознімках. То якщо ми все сприймаємо лишень по кольорових картинках, нам потрібно завжди усміхатися і носити фотоапарат, і виходити на вулицю у сонячні, весняні або ж літні дні, і тільки те робити, що знімати, чудові і щасливі миті. А ми не можемо просто їх зберегти в себе в голові, змішати з тим поганим, бо воно переважає, наша гордість і образа нам не дає, повернутися в минуле і жити прекрасними моментами. Всі стверджують, що машина часу не існує, це не правда, вона є, це наша уява, це своєрідна гра, яку можне використати кожний, ти можеш стати англійською королевою, а я можу побувати на диско паті 90 –х років. Просто ми ніколи не використовуємо нашу уяву, для власного задоволення, а лишень для роботи, ми ніколи не переносимо думки до тих людей, які про нас забули, або зробили боляче. Але я змогла, повернути ті сонячні дні, запах духмяної зеленої трави і чистого повітря. Спробуй і ти перенестися в той час, в ті дні, в яких ти себе почував на висоті, в повному блаженстві, спробуй з’єднати з землею, відчуй її могучу силу, відчуй смак її дарів, відчуй її запах, пізнай себе.