(чи ліричні монологи – як кому здається)
I
Все так відносно:твої очі були близькі, такі мені рідні й знайомі, як втома чекання..
Як втома,якої нема вороття.А ще – відпочинку немає, коли ти не знаєш,що Він - лише твоє Диво уявне. Гортає сторінку і дзвін зненацька зі сну повертає. Все – тлін. І, разом із тим - Ти, як Вічність…
II
Я кохаю тебе,мій хлопчику сумний! Росяний ранок у Місті твоєму – то лиш один з наповнених біганиною ранків. Твоя кава…а може…Ми ж так схожі - я теж,не встигаю й біжу.
Той межу прокладає,хто гадає – скажу: «Я згодня на будь-що…» Ні,не знаю..Але,хлопчику..
Я зачекаю на зустріч.
III
Людина боїться безлічі речей: безумства над усе.
Чи може то тільки я боюся. А ти ж живеш серед перевтілень.
Та я не журюся. Хотіла б поділитися музикою, що звучить в мені.
IV
Дні то спекотні,то спокійні. Ночі,наповнені щебетом,шелестом,цвітом.
Або дощем,як сьогодні. Ми згодні жити своє житття
І зустрітися десь… по той бік досягнень. По той бік Мрій.
Що ж, хлопчику мій, Господь вказав чудовий шлях до Любові!
20.05.07
©2007 Святослава Лученко