Останні події тієї ночі стають нестерпними, болюче-тягучими. Наче вени під оголеною шкірою. Над оголеною шкірою. Суцільний контроль тієї ночі.
Контроль над тілом, емоціями, сексуальністю. Все – не більше дозволеного. Все – більше звичайного. Рівно на стільки на скільки дозволяє градус у моїй крові.
Градус алкоголю. Сексуальності..
….І я до болю закушую губу, бо до судоми у крові хочу торкнутися тебе. Я ґвалтую свій мозок, заважаючи йому те, що хочуть зробити руки, ноги, пальці, губи, очі, вії, навіть пори на шкірі. Моє дихання нагадує маску із ефіром. Вдих. Видих. Вдих. Видих. Ти пахнеш так солодко. Ти – вперше.
Мускусний яскравий колір вуст. Як пастка на тварину.
Дику тварину. Неприборкану. Беззахисну.
Із людським самоконтролем і суто тваринними інстинктами.
Не посміхайся уві сні. Бо я повірю, що ти янгол. Із кораловими вустами, світлим медовим волоссям. І відкритою дитячою посмішкою.
Я боюсь янголів. Вони приборкують мене. Змушують змінюватися і втрачати своє життя за примарну надію отримати крила.
За безглузду надію навчитися літати. За безсенсову можливість тримати янгола за руку.
НЕ ПОСМІХАЙСЯ ЖЕ ТИ ТАК СОЛОДКО!...
НЕ торкайся мене своїми теплими руками…
Не лягай поряд, зігріваючи шкірою…
не дивись на мене синіми-синіми очима…
……..торкайся, зігрівай, цілую, дивись….….
………….хочу до пастки…….