Пустий, відкритий листок Word і хочеться сказати два мільйоні слів, отієї всієї нісенітниці, отих всіх непотрібностей, що сумбурно та хаотично б»ються у мені, як нігерський член у довгоногій білявці. Хочеться говорити і говорити, про те, що непотрібно промовляти, про те, що розриває зсередини прикріпленим до ребер С-4, про те, що коїться, хвилюється, колишеться, закручується торнадом, як у Північній Америці, про дотики, запахи та самотність. Два мільйони слів – і жодного точного, жодного такого, що може зрівнятися із тобою. Хочу писати, говорити, малювати, висловлювати, вибивати слова на клавіатурі. Але не виходить і абзацу. Жодного речення, чи бодай слова, щоб вивернути оті всі почуття, відчуття та промахи.
Дика ніжність, сором»язлива похіть, бажання накинутися на тебе і зірвати до біса геть увесь одяг,нестерпна потреба сховати тебе у тісному просторі моїх вузьких зап»ястів, сховатись у твоїх руках, на твоєму запаху печева із шоколадною крихтою. Щоб ти прикрив мене собою і відніс далеко-далеко, де мене не знайдуть, де за тобою не слідкуватимуть. Туди. Де будемо тільки ми.