***

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.
                Лина Костенко
--------------------------------

Так тяжело переболела Вами
Былое – сон тревожный иль мираж?
Мой разум, что Самсон, опутан снами,
Любовь была Далилою…кураж!

Пришла пора прощаться. Снова будни.
На стылых окнах мерзнут витражи,
Но как мы будем, как теперь мы будем?
Родными став, чужие ль мы…  Скажи?

Что ж сказка наших дней была недолгой
И светлый сон растаял без следа…
Сияньем тихим над судьбою только
Тот свет любви со мною навсегда!