Хлопець зупинив свій мопед навпроти під'їзду, підійшов до залізних сірих дверей та закурив. Судячи з виразу його обличчя, він був чимось дуже схвильований, або навіть наляканий. Кілька разів хлопець поривався натиснути клавішу домофону, але так і не набравшись духу відсмикував руку від апарату. Викуривши другу цигарку, юнак таки пересилив себе і набрав потрібний номер. Враз його охопив вир спогадів: як же добре він пам'ятав цей двір, цей номер квартири, цей голос, що зараз йому відповідав:
-Хто там?
-Це Ніко. Відчиняй.
-Оу…
Неприємне пищання і Ніко вже в під'їзді. Він піднявся на другий поверх, завернув направо і побачив у відчинених дверях Грейс. В неї було трохи розкуйовджене коротке волосся і заспаний вигляд. Ніко зупинився нерішуче.
-Ну ти заходиш чи ні? Я не збираюся стояти тут вічно. – дівчина трималася трохи вороже, але він знав, що це тільки гра.
-Так, вибач. Я трохи задумався.
-Як завжди… - пробурмотіла вона тихо.
Ніко зайшов і почав роздивлятися. «Так, давно я тут не був. Все дуже змінилося» - подумав він.
-Ви зробили ремонт? – запитав юнак.
-Ще майже рік тому, - здивовано відповіла Грейс, а потім вже більш викликаюче додала: - А, я й забула, ми ж весь цей час не бачилися. То навіщо ти прийшов?
-Розумієш, я тут через Анну.. - невпевнено почав Ніко. – В неї серйозні проблеми. Я знаю, ви останнім часом не спілкуєтесь, але вона дуже хвора. В неї пухлина мозку. Ми повинні допомогти.
-І як же ти хочеш їй допомогти? Може оплатиш їй операцію? Чи хіміотерапію? – трохи саркастично спитала Грейс.
-Я не знаю. Але ми повинні щось зробити! Хоча б навідати її спершу. Можливо їй щось потрібно? Ми можемо...
-Стоп! – перебила дівчина. - Ніякого «ми» немає. Наше «ми», разом з частинкою мене, валяється десь посередині залізничного маршруту N - M. Пам'ятаєш? Потрібно не забути забрати, коли буду проїжджати там наступного разу.
-Але...
-Що? Ніко, ми не бачилися майже рік! Від тебе не було ні слуху, ні духу. І от тепер ти з'являєшся у мене і хочеш, аби я допомогла твоїй колишній дівчині, але навіть не уявляєш чим саме!
-Але ж вона твоя подруга!
-Ти сам сказав, ми більше не спілкуємося.
-Послухай, як ти можеш бути такою жорстокою? Їй потрібна допомога! Куди поділася твоя людяність? – Ніко намагався натиснути на Грейс.
-Який ти став турботливий. Де ж була твоя людяність коли пів року тому я була в лікарні з підозрою на пухлину мозку? Скажи! Я теж була твоєю дівчиною, при чому набагато довше? ніж Анна. І, до речі, де була сама Анна, коли я чекала в палаті на свій вирок – результати операції? Адже вона така чудова подруга! Я так думаю, вона нюхала кокс з черговим багатеньким хлопцем, який на ранок залишив їй біля ліжка кілька купюр і щез.
Де ви були коли я переживала найстрашніший момент свого життя?
-Це неможливо… - перелякано сказав Ніко. – Ти вигадала це тільки що. У вас з Анною не може бути однакової хвороби!
-Справді? Ти так в цьому впевнений? – вже спокійно відповіла Грейс. – А тебе не здивувало, що в мене зараз «хлоп'яча» зачіска замість довгого волосся, яке було раніше? Або те, що в мене в кімнаті стільки ліків?
Тільки зараз Ніко помітив, що столик в кімнаті Грейс повністю заставлений різними скляночками, шприцами, пакетиками з пігулками. «Неможливо, – подумав він. – Це все безглуздий жарт».
-А пам'ятаєш мій постійний головний біль? Так от… Все виявилося набагато серйозніше, ніж ми могли уявити.
-Чому ти тоді нічого мені не повідомила?
-А що я мала робити? Подзвонити тобі і почати плакатись: «Ніко, я така хвора, допоможи мені»? Ти ж якось дізнався про Анну, міг би і моїм життям поцікавитися.
Настала мовчанка. Кожен думав про щось своє. Грейс із жахом згадувала дні, що провела в лікарні, операцію, хіміотерапію. Ніко згадував, якою була Грейс, коли вони ще зустрічалися: її зовнішність, характер, милі звички і... головний біль. Тоді він знову згадав про Анну.
-Але ми ще можемо якось підтримати Анну, – тихо сказав Ніко.
-Роби що хочеш, не вплутуй мене сюди, - байдуже відповіла Грейс.
-Та що ж такого вона тобі зробила?! – вибухнув хлопець. – Ти ж знаєш, який це жах і все одно байдужа до подруги?
-Який же ти дурень! – закричала Грейс. - Анна не хвора! Вона випитала у мене всі подробиці і тепер прикидається, аби витягти грошей зі свого хлопця на операцію! Анна вирішила, що на моєму горі можна зірвати грошей! – тепер Грейс вже ридала.
-Ти брешеш!
-Я не маю тобі нічого доводити, але якщо цікаво, подзвони їй зараз – я впевнена, вона знову десь напивається!
Ніко миттю вихопив телефон і набрав номер Анни. Через хвилину він почув її до болю знайомий голос:
-Ніко, хлопче! – у Анни заплітався язик. – Я так давно вже про тебе нічого не чула! Як твої справи? Як ти живеш?
Ніко все зрозумів. Грейс не брехала.
-Анна, де ти зараз? – кам'яним голосом запитав юнак.
-Ох-ох-ох, я точно не знаю назву цієї забігайлівки... Але якщо хочеш, я зараз у когось запитаю... Давай приїжджай сюди, у нас багато трави та випивки! Добре?
Ніко поклав слухавку. Він більше не міг цього терпіти. Йому стало гидко. А ще соромно перед Грейс. «Як я міг дозволити собі кричати на неї... Я справді дурень!»
Грейс стояла біля вікна і спостерігала за дітьми на гойдалках. Ніко підійшов до неї ззаду і спробував обійняти.
-Пробач мені, Грейс. Пробач за все, – прошепотів хлопець, обіймаючи її. По його щоці потекла сльоза.
Грейс повернулася до юнака. Вона не плакала – сльози давно скінчилися. Дівчина зняла з себе його руки і спокійно сказала:
-Памятаєш, Ніко, як ти розповідав мені про ваші стосунки з Анною? Ти вважав її скарбом. Все ще так думаєш?
Ніко мовчав. Спогади проносилися в його голові зі швидкістю звуку.
-Тобі вже час іти. Я втомилася.
-Грейс... Я... - хлопець не зміг закінчити: в нього неначе сдавило всі нутрощі.
-Я знаю... Але тепер пізно.
Грейс провела Ніко до дверей. Вже коли він вийшов, дівчина згадала одну річ, яку вже давно хотіла йому сказати.
-Ніко! – схвильовано вигукнула вона. Хлопець повернувся і в цей момент, глянувши на Грейс, він нарешті впізнав ту, яку колись кохав. Дівчина продовжила: – Скарб перетворився на багнюку, і лише в оманливій пам'яті пірата він сяє як раніше. Подумай про це!
Після цих слів Грейс закрила двері, залишивши заціпенілого Ніко насамоті з власними думками.