Уночі була гроза, і я прокидалася від блискавичних сполохів, які засвічували дощові стежинки на склі.
Кожного такого разу в напівсні спалахувала думка: "Коли?"
А вранці, незабаром після пробудження, почався сон.
Саме так.
Адже ще кілька місяців тому таке могло лише наснитися.
Іти затишними вулицями, де вишикувалися чепурні постаті різнокольорових будинків.
Вбирати в себе яскравість пахучих клумб, ледь стримуючи шалене бажання впасти в це різнобарв'я.
Гратися подумки майже ляльковими будовами палаців і брам, що тягнуться шпилями у височінь.
Бігти поглядом по черепичних дахах у марній спробі осягнути безмежність натхнення.
Мружитися від щастя під стукіт трамвайних коліс, мерехтіння ліхтарів і сяйво рухливих гірлянд автомобільних фар.
"Життя є сон," - стверджував Педро Кальдерон. Він був правий. Та сни бувають різні, і серед них обов'язково мають бути неймовірно радісні й казкові.
ПЕРЕВОД НА РУССКИЙ (как всегда по просьбе друзей)
Ночью была гроза, и я просыпалась от вспышек молний, которые освещали дождевые дорожки на стекле.
Каждый раз в полусне вспыхивала мысль: "Когда?"
А утром, незадолго после пробуждения, начался сон.
Именно так.
Ведь еще несколько месяцев назад такое могло лишь присниться.
Идти по уютным улицам, где выстроились аккуратные фигурки разноцветных домов.
Вбирать в себя яркость пахучих клумб, едва сдерживая безумное желание упасть в эту пестроту.
Играть мысленно почти что игрушечными зданиями дворцов и ворот, что тянутся шпилями в вышину.
Бежать взглядом по черепичным крышам в тщетной попытке объять бескрайность вдохновения.
Жмуриться от счастья под стук трамвайных колес, мерцание фонарей и сияние движущихся гирлянд автомобильных фар.
"Жизнь есть сон," - утверждал Педро Кальдерон. Он был прав. Но сны бывают разные, и среди них обязательно должны быть удивительно радостные и сказочные.
/фото автора/
(прошу прощения, но по какой-то неведомой причине загруженные сюда фото иногда теряют четкость)