- Гей дівчата, – хтось вигукнув із стоячих поряд. – А не рано вам в дорогу для дорослих?
До них підійшов юнак років двадцяти, на лиці у нього сяяла гарна, добродушна посмішка. Позаду себе тягнув він на шнурку іграшкового автомобіля на кузові якого було навантажено морозиво.
- Не бажаєте морозива, пригощаю!
- Ти хто, – запитала Тара.
- Я Грам, – відповів хлопець. – Грам Джон, хочу на кінець вибратись із дитинства, але не можу чомусь.
- Дякуємо , ні – сухо в один голос відповіли дівчата.
- Ви ще юні, чому утікаєте із дитинства? – і Грам задумався. – Наскільки я зрозумів зараз люди раніше дорослішають не дійшовши до потрібного віку і ви такі, а я усе не можу вийти в доросле життя, все із іграшками вожусь, мрію про казкове майбутнє.
- А ти б менше мріяв і глянув по сторонам тай почав розуміти, що за тебе ніхто нічого не зробить і до своїх мрій треба іти самому, – заперечила Тамара. – У дитинстві добре, але до пори та й до часу, далі тебе просто перестануть серйозно сприймати і розуміти.
- Можливо ти і права, от вийду за ворота і угадаю правильну дорогу для себе, – рішуче відповів Грам Джон. – А ви що близнючки, мабуть ви не були ще у клініці форм.
- Ні не вгадав, – сказала Тамара. – Це мрія моя, а я її…
- Теж мрія, одна людина страждає роздвоєнням уяви, мабуть точно треба сходити у ту клініку – швидко добавила Тара глянувши на Тамару. – Одна хоче залишитись у дитинстві, а інша хоче у доросле життя.
- Але! - промовила Тамара, коли Тара зжала її руку міцно. – Так!
- Дивні ви, – хлопець не розуміючи глянув на дівчат. – То йдемо до воріт, далі моя черга.
Дівчата помалу пішли позаду хлопця, роздивляючись грузовика навантаженого до повна морозивом, яке чомусь не топилося, а на дворі було тепло. Грузовик був прив’язаний на різнобарвному шнуркові в який була вплетена золота нитка – золотого дитинства.
Сайт книги - http://border.orbk.net/