- У кожного своє щастя, а мені дісталось таке, – собака посміхнулась на мить і знову нахмурилась. – Ти мене не жалій, запам’ятай одне , не все те золото , що блистить, а краще пожалій свою сестру вона уже з ніг збилась у пошуках тебе.
Тут Тамара і отямилась, згадала що ж з нею трапилось. Вона глянула на Тару, а та просто пожала плечима у відповідь, стало сумно на душу.
- Не сумуй, цим ділу не зарадиш, – промовила Тара і взяла свою хазяйку-дівчинку за руку. – Давай підемо спати, а завтра щось придумається, будуть нові мрії, буде нове життя.
- Ні я йду назад, – промовила Тамара.
- Назад дороги нема, – промовила таж собака яка була ще неподалік. – Війти легше ніж вийти, кордон сну стереже нас.