Олексій Котов
Справжнє море любові
1.
На вигляд адвокату Олені Михайлівні було не більше двадцяти п'яти років. Очі молодої жінки, були величезними і уважними, але десь там, у їх прозорій глибині, таїлися іскорки аж до зухвалого веселого азарту.
«Вона дивиться на мене так, - подумав Сашко, - наче збирається дограти шахову партію, яку я здав через власну дурість».
Він стиснув долоні і поклав їх на стіл.
- Коротше кажучи, коли справа вже йшла до розлучення з дружиною, я несподівано отримав повідомлення про спадщину, - продовжив свою розповідь Сашко. - Мова йшла про дуже значну суму... Близько трьох мільйонів доларів. Судячи з документів, мій двоюрідний дід Петро вижив у полоні і після сорок п'ятого року залишився на Заході.
- Через цей заповіт ви стали поспішати з розлученням?
- Так, - Сашко скривився. - Наші фінансові відносини з дружиною були досить заплутаними, і я впевнений, що вона не знехтувала таким трафунком. Я залишив їй практично все, що мав ... Але заповіт виявився простою фальшивкою.
Олена Михайлівна відкинулася на спинку крісла.
- Нам буде важко домогтися перегляду справи, - мовила вона. - Але я візьмуся за неї. Мені потрібно підтримувати репутацію адвоката, що не програв жодного процесу. Я чекаю на вас сьогодні ввечері в ресторані «Схід» о восьмій вечора.
«До чого тут ресторан ?!..» - здивувався Сашко.
Вже біля дверей до нього долинув веселий жіночий голос.
- Сашо!
Він озирнувся ... Олена Михайлівна сміялася.
- Послухай, Сашенько, а ти ж неабиякий скнара, еге ж? ..
2.
- Ви можете називати мене просто Лєночка і на «ти», - Олена Михайлівна була в доброму гуморі. - Тобі тут подобається?
Сашко зацьковано озирнувся. Кричуща розкіш ресторану навіювала сумні думки. У кишені Сашка лежало всього шістсот карбованців.
- А тепер їж! - суворо наказала Лєночка, з апетитом куштуючи салат. - І не сиди йолопом.
Сашко налив у келих для шампанського коньяк і залпом випив. Стало трохи легше.
- У ресторані коньяк рукавами не занюхують, - з іронією зауважила Лєночка. - Тепер про твою справу. Ясно, що фальшивий заповіт тобі підсунули не без участі дружини. У неї є помічник, і я вже знаю хто. На щастя, цей тип не викликає довіри і в неї. Тепер поцілуй мене в щоку і намагайся зробити щасливе обличчя.
Сашко ледь не вдавився котлетою.
- Що-що?! - тихо перепитав він.
- По-ці-луй! .. - По складах з посмішкою повторила Лєночка. - За нами вже спостерігають.
- Хто і навіщо?!
- Потім поясню.
Шия жінки пахла дорогими парфумами. Сережка з діамантом мінилася всіма кольорами веселки і сліпила Сашкові очі.
- Переплутати щоку і шию можна тільки сп'яну, - зауважила Лєночка. - Ти вже напився, милий, і ми скоро поїдемо додому.
- У мене немає дому, - нагадав Сашко.
- Поки поживеш у мене. І не пий багато, інакше мені доведеться тягти тебе до машини за ноги! ..
3.
Будинок був по-голлівудськи красивий і величезний. Сашко важко спирався на плече Лєночки і жалібно розповідав про своє минуле життя.
- Годі базікати, любий! - Лєночка грубо рвонула Сашка. - Краще сядь, ти висиш на мені, як алкаш на стовпі.
Сашко обняв жінку і потягнувся губами до її обличчя. Сильні руки штовхнули його в груди. Сашко п'яно хитнувся і вперся спиною в стіну. Ляпас вдався дуже дзвінким.
Обличчя Лєночки було холодним і злостивим.
- А тепер на добраніч, моя любове ... - вона криво всміхнулась і зачинила двері спальні перед самим носом розгубленого Сашка.
4.
- Найбільше мені подобається ось ця картина. Ти любиш дорогу? .. Я дуже! - Лєночка лагідно припала до плеча Сашка і, м'яко посміхнувшись, заглянула йому в очі. - Чому ти мовчиш?
- Тому що не хочу, аби ти знову мене вдарила, - сухо відказав Сашко. - Будь ласка, поясни мені, що відбувається?
- А що відбувається? – з робленим здивуванням запитала Лєночка.
- Уже тиждень швендяємо з тобою по ресторанах, презентаціях і модних виставках. На людях ти вішаєшся мені на шию, а коли ми зостаємося самі, ти готова зі злості роздерти мене на шматки.
- Прости, вчора ввечері у мене розболілася голова, - Лєночка спробувала посміхнутися.
- Позавчора теж?
- Так ... - Лєночка похнюпилася. - Я багато працюю над твоєю справою.
- Працюєш?! .. Та ти ще й пальцем не поворухнула! - вибухнув Сашко. - Але мені вже начхати на це! .. Я здоровий, роботящий мужик, і дідько з ним, що якась погань обібрала мене до нитки. Я можу почати все спочатку. Але я ... Я не можу ... - Сашко вдарив кулаком по долоні і відвернувся. - Запам'ятай, я тобі не дурний пацан, з котрого можна знущатися ...
Відвідувачі в залі з цікавістю дивилися на дивну парочку біля вікна.
- Сашенько, пробач мені, будь ласка ... - Лєночка торкнула Сашка за плече. - Я більше не буду. Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся.
- Як?! ..
- Ближчого й дорожчого за тебе у мене нікого немає. Не квапся, будь ласка. Я поясню тобі все потім ...
- Коли?
Лєночка знову глянула на картину.
- Ти знаєш, Сашо, я все-таки дуже люблю дорогу ... - тихо сказала вона.
...............................
24 липня 1998 року. Траса «Воронєж - Ростов».
У дівчини були величезні, веселі очі, трохи кирпатий ніс і ластовиння на щоках. Теплий вітер ворушив її ситцеве платтячко, і вона раз у раз поправляла його рукою.
- Ви, часом, не в Дубки їдете? - посміхаючись, запитала вона.
- Ні, але можу підвезти до повороту, - Сашко залюбки посміхнувся у відповідь.
Дівча радісно пискнуло і заплескало в долоні.
«Жигулі» жваво рушили.
- Коли-небудь я стану багатою і куплю собі машину, - сказала весела пасажирка, оглядаючи салон. - Я люблю подорожувати, а ви? ..
Дівча обережно торкнуло пальцем кермо.
- Не знаю ... - Сашка знизав плечима. - Не думав про це. Тебе як звати, «Ластовиннячко»?
- Я не «Ластовиннячко», я Лєночка! .. - розсміялася дівчинка.
................................
5.
Двері в спальню Лєночки були прочинені. Вона лежала на постелі і читала журнал у яскравій обкладинці.
Сашко сів на краєчок ліжка і раптом зрозумів, що йому нічого сказати.
- Я цей ... - зніяковіло почав він. - Ну, загалом ...
- Іди спати у свою кімнату, коханий, - холодно перебила Лєна. - Завтра у нас важкий день.
З-під ковдри виглядали кінчики рожевих пальців. Сашко обережно торкнувся їх. Лєна посміхнулась і перегорнула сторінку.
- Рагдай! – стисло покликала вона.
У спальню увійшов здоровенний бультер'єр. Він сів і запитально подивився на господиню присмерковими очима пугача.
- Проведи, будь ласка, громадянина, до ліжка, - Лєночка усміхнулася. - Можеш заколошкати його ковдрою, якщо він не проти.
Сашкові здалося, що пес погодився. Він неохоче підвівся.
- Завтра у тебе інтерв'ю газеті «Ділові відомості», - холодно продовжила Лєночка. - Я написала тобі текст.
- Яке, до біса, інтерв'ю?! - здивувався Сашко, не відводячи погляду з псячого писка.
- Ти один з найуспішніших бізнесменів міста. Хіба ти забув про це?
- Я цього й не знав ...
Сашко поплентався до дверей.
- Сашенько, затям, - кинула йому навздогін Лєна, - коли я розгніваюся на тебе, ти пошкодуєш, що зв'язався зі мною, а не з Рагдаєм! ..
6.
Недільний ранок було сонячним і радісним.
- Ти кидаєш мене? - Лєночка пила каву і допитливо поглядала на Сашка.
Сашко мовчки збирав речі.
- Дарма! Завтра нас викликають до суду. Можеш вважати, що ти виграв свою справу.
- Який ще суд? - не озираючись, буркнув Сашко.
- Твоя колишня дружина подала заяву про те, що незадоволена попереднім розподілом майна. Вона фактично ліквідувала вашу угоду. Розумієш? .. Вона зробила це сама, що й слід було довести!
- То й що?
- А те, що я добре знаю суддю. Рік тому вона пішла від чоловіка, забравши лише двох дітей. Я не заздрю твоїй колишній дружині.
Сашко подивився на Рагдая. Пес лежав на підлозі, притиснувши передніми лапами його черевики, і не зводив очей з господині.
Сашко сів на стілець і намацав у кишені цигарки.
- Навіщо вона це зробила?
- Подала повторну заяву? - Лєночка не могла приховати переможної усмішки. - Все дуже просто, як інтрига Мадридського двору! .. Хай не прямо, та опосередковано я змогла переконати твою колишню дружину, що заповіт був справжнім. А ти змовився з її приятелем, і ви обвели довкіл пальця довірливу жінку. До речі, в це було легко повірити, тому що після розлучення ти провадив виклично шикарне життя з не менш шикарною жінкою ...
................................
24 липня 1998. Траса «Воронєж - Ростов»
... Сашко сміявся чи не до сліз.
- Добре, Ластовиннячко, вмовила! Дядя Саша відвезе тебе прямо в Дубки, тільки не чіпай кермо. Інакше ми вріжемося.
- Дядьсашо, ви просто чудо! - Лєночка підстрибнула на сидінні. - До речі, чому ви називаєте себе «дядько»? Ви ж іще геть не старий.
- Мені осьдечки двадцять п'ять. А тобі?
- Вісімнадцять! - злукавила Лєночка.
Сашко звернув у бік турбази на вузьку лінію асфальту. Азартно прикусивши губку, Лєночка поклала на кермо долоню і стиснула його ...
Зустрічний «КАМАЗ» вигулькнув з-за рогу настільки несподівано, що Лєночка встигла лишень зойкнути і сіпнути кермо вбік ...
................................
7.
Сашко та Лєна стояли в коридорі суду. Лєна сумовито споглядала Сашкове обличчя. Вона погладила його по щоці і втомлено посміхнулася.
- Тепер насправді все ... Ти виграв свою справу. Однак ти так і не впізнав мене, Дядьсашо.
Сашко здивовано зиркнув на молоду жінку.
- Ти?! .. - його хитнуло. - Ти «Ластовиннячко»?!..
.................................
24 липня 1998. Траса «Воронєж - Ростов»
... Розбиті «Жигулі» палали, зчепившись з сосною.
- Сиди тихо, ти заважаєш! - Сашко вовтузився з намертво затиснутими ногами дівчини.
Лєночка стискала руками закривавлене обличчя і плакала.
- Дядьсашо! .. Дядьсашо! - з жахом примовляла вона.
- Ну що, Дядьсашо? - не підводячи голови, пробурмотів Сашко.
- Дядьсашо! ..
Водій «КАМАЗу» пожбурив обабіч вогнегасник, що так і не запрацював, і кинувся вбік.
- Йди геть, йолопе! .. - гукнув він. - Бак горить!
Дим в автівці заважав дихати. Сашко випростався і, посміхнувшись, витер кров з обличчя Лєночки п»ястю.
- Я зараз спробую ключем ... - сказав він. - Тобі буде трішки боляче. Ти терпи, гаразд?
Лєночка швидко-швидко помахала головою.
- Дядьсашо, тільки не кидайте мене!
- А куди я, до дідька, подінуся? - Сашко знову нахилився до ніг дівчини. - Не журись, Ластовиннячко, впораємося! ..
..................................
8.
Обідня пора скінчилася, і в маленькому кафе майже не було відвідувачів.
- ... Я чекала тебе в лікарні, - глухо проказувала Лєна, намагаючись не дивитися на Сашка. - Мені злегка «підрихтували» фізіономію, і я страшно переживала, що можу бути тобі не до вподоби. Знаєш, що я найчастіше згадувала після аварії? Твою мокру від поту сорочку, коли ти переймався моїми ногами. І тоді я зрозуміла, що справжній чоловік той, хто не кидає ... Нехай світ летить шкереберть, але він утре тобі зашморганого носа, посміхнеться і знову візьметься за свою страшну і важку роботу ... Я чекала тебе дуже довго ... Навіть коли вийшла з лікарні. Так я навчилася прощати. Я прощала тебе тисячі і тисячі разів. Напевно, це було схоже на божевілля - навчитися прощати за єдиний вчинок - щоденний і майже нестерпний біль чекання. Через три роки я спробувала вийти заміж і не могла ... Ти подарував мені життя, але й ти ж відбрав у мене найголовніше в ньому - саму себе. Господи! .. - Лєна закрила обличчя руками. - Я розуміла все, але я ніяк не могла зрозуміти одного, чому ти не прийшов?! .. Ти залишився зі мною там, у палаючій машині, але чому ти не повернувся потім, хоч би просто так?
Сашко винувато посміхнувся і почухав щоку.
- Загалом, як це? .. Розумієш, зайнятий я був. «Жигулі» свої ремонтував.
Він остаточно зніяковів і замовк.
- То ти що, машину свою пошкодував, а не мене?! - Лєна дивилася здивованими, широко розкритими очима на обличчя Сашка. - Ти що, через неї на мене образився?!
Сашко, не підводячи голови, кивнув.
- А навіщо ти за кермо вчепилася?
Лєна гірко засміялася.
- Знаєш, Сашо, одна людина сказала: всі люди зустрічаються на Землі двічі. Вперше - для того, щоб полюбити один одного, а вдруге - щоб пробачити образи. Але коли ти прийшов до мене два тижні тому, я вже не могла прощати тебе. Я поставила тебе на місце ... І правильно зробила. А тепер прощавай, жмикруте!
Вона підхопилася і швидко пішла до виходу.
Перетинаючи вулицю, Лєна майже не роззиралася. Вона злостиво рвонула дверцята сріблястого «Вольво» і впала на сидіння ...
У машині пахло квітами. Лєна озирнулася ... Квіти були довкіл: на сидіннях, на спинках, під заднім склом і навіть на підлозі.
«Сашко ...» - здогадалася Оленка.
- А щоб тобі трясця!
Вона осхилила голову на кермо і заплакала ...
9.
Ранок був світлим, але за вікном накрапав легкий дощик.
- Лєнко, це ж справжнє море любові! - Сашко ніжився в ліжку і простягав руки попід стелю. - Я мало не втопився! .. Точніше, мало не захлинувся у ньому, - він засміявся. - Лєночко, ходи-но! ..
Лена одягалася, стоячи спиною до постелі.
- Чому ти мовчиш? - здивувався Сашко.
- Я поспішаю - сухо відповіла Лєна. - Сьогодні в мене багато справ.
Вона вийшла з кімнати й повернулася з підносом.
- Це твій сніданок ... Їж.
Лєна примостила тацю на столик і присіла поруч. На Сашка глянули спокійні і дивовижно холодні блакитні очі.
Сашкова усмішка безслідно розтанула.
- А я гадав ... - Почав, було, він.
- Мало що ти думав! .. - Олена різко встала і підійшла до люстра. - Поїж й вимий посуд!
Сашко майже з острахом дивився на жіночу спину.
- Лєно, що це з тобою? ..
- Нічого!
- Ти схожа на Снігурку. Тебе що, знову заморозили?
Йдучи з кімнати, Лєна грюкнула дверима.
Сашко оцінив піднос: сніданок був просто блискучий.
«І коли тільки вона встигла? - подумав він, наминаючи смачну фаршировану шийку. - Ми ж загалом і не спали ...».
Сашко згадав холодні очі Лєни і похитав головою. Потім він помізкував над тим, що справжній чоловік ніколи не кидає ... Аби що сталося. Тому що в нього завжди знайдеться чимало многотрудної роботи і справжнє море теплої любові.
Оригинал на странице автора - http://www.proza.ru/2009/07/11/305